Миттєвості життя

Миттєвості життя

Народний артист СРСР (1974),

  Герой Соціалістичної праці (1982), Лауреат Ленінської премії СРСР (1980), Лауреат Державної премії СРСР (1970), Лауреат Державної премії РСФСР (1976), Лауреат Премії «Золотий витязь», Кавалер орденів Леніна, «Жовтневої Революції», «Знак Пошани», «За заслуги перед Батьківщиною» III ступеня

 


     В’ячеслав Тихонов народився 8 лютого 1928 року в місті Павловському Посаді Московської області, ріс серед робітничої молоді, більшість часу проводячи на вулиці, як усі хлопчаки тих часів. Його батько працював механіком на ткацькій фабриці, а мама – вихователькою у дитячому садочку. Коли почалася війна, малолітній В’ячеслав працював токарем на військовому заводі. Після роботи любив із друзями ходити до місцевого кінотеатру, де захоплювався героїчними картинами з улюбленими героями. Його кумирами були Михайло Жаров, Борис Бабочкін, Микола Черкасов та інші відомі актори, які заворожували і стали його дороговказом у мистецтво. 

Артистом В’ячеслав Тихонов став всупереч волі батьків. Вони хотіли, щоб син вступив до сільськогосподарської академії, але втрутилася його мудра бабуся, яка й поставила крапку у виборі майбутньої професії В’ячеслава Тихонова. «Не забороняйте Славку йти туди, куди він хоче. Якщо йому сьогодні забороните, він усе життя вважатиме, що ви йому завадили…» – тихо, але вагомо сказала тоді історичні слова бабуся. Так була отримана згода батьків.

Але до ВДІКу майбутня знаменитість потрапила не відразу – В’ячеслав провалився на іспитах з акторської майстерності. 17-річний юнак стояв у коридорі та гірко плакав – від образи, горя, безвиході. Можливо, Тихонову судилося долею бути актором, чи втрутився його величність Випадок, але хлопця помітив керівник курсу Борис Бібіков. ВДІківський професор Б.Б.Бібіков зарахував В’ячеслава Тихонова до себе на курс після завершення вступних іспитів. Ще студентом він зіграв роль Володі Осьмухіна у «Молодій гвардії» Сергія Герасимова, але потім майже 10 років у нього не було цікавих ролей. Працював у театрі-студії кіноактора, де й заявив про свій талант. Але першу справжню популярність акторові принесли не героїчні ролі, а простий сільський хлопець Матвій Морозов з фільму Станіслава Ростоцького «Справа була в Пенькові» (1958), де актор удався до лірико-комедійних фарб, виводячи свого героя за межі позитивного або негативного персонажа. Роль тракториста Матвія Морозова принесла акторові глядацьке визнання. Актор наділяв своїх героїв новими для кіно тих років властивостями: непримітним, тихим романтизмом у нескінченній повсякденності. Не дивно, що саме цю роль В’ячеслав Тихонов вважає своєю кращою роботою в кіно.

Зігравши 55 кіноролей «найзірковішою», безумовно, залишається його роль Ісаєва-Штірліца у «Сімнадцяти митєєвостях весни» Тетяни Ліознової. В’ячеслав Васильович створив живий складний характер. Акторові вдалося показати насичене внутрішнє життя героя, точність і лаконізм жестів і міміки, тонкий психологізм, гру на підтекстах, ледь помітну зміну настроїв…  Прем’єра фільму-серіалу відбулася наприкінці літа 1973 року. Успіх фільму був неймовірним, всі прикипіли до екранів телевізорів. Говорять, що в країні в цей час навіть знизилася злочинність. Образ Штірліца був створений Тихоновим настільки правдиво, що в реальність його існування повірили не тільки мільйони глядачів, але й сам Леонід Ілліч Брежнєв. Подивившись «Миттєвості», він навіть віддав розпорядження розшукати розвідника Ісаєва й присвоїти йому звання Героя Радянського Союзу. Генсекові пояснили, що Ісаєв – це всього лише роль, блискуче зіграна актором. «Шкода», – похитав головою Брежнєв...

Особисте життя В’ячеслава Тихонова, як і доля в кіно, складалося зі змінним успіхом. Зі своєю першою дружиною Нонною Мордюковою В’ячеслав Тихонов познайомився на зйомках фільму «Молода гвардія». Він довго не звертав на неї увагу, і їй коштувало великих зусиль закрутити голову стрункому мовчазному красеневі... На той час, як картина вийшла на великий екран, у подружжя народився син Воладимир (у 1990 році трагічно загинув). Через тринадцять років спільного життя чоловік і жінка розлучилися, розійшлися мирно, без сварок.  Другою дружиною популярного артиста стала вчителька Тамара. У цьому шлюбі у В’ячеслава Тихонова народилася дочка Ганна, яка теж стала акторкою. Коли В’ячеслав Тихонов відчув, що і цей шлюб став тріщати по швах, він переїхав на дачу, без скандалу, зібравши речі й залишивши московську квартиру дружині й доньці. Згодом донька Ганна Тихонова організувала невелику студію «Актор кіно», художнім керівником якої став її знаменитий батько. Останньою роботою в кіно для В’ячеслава Васильовича стала роль Всеволода Костянтиновича в картині Микити Михалкова «Стомлені сонцем-2». Виходу на екрани фільму актор уже не дочекався...  В’ячеслав Васильович Тихонов пішов з життя в п’ятницю 4 грудня 2009 року в Центральній клінічній лікарні Москви. Поховано великого актора 8 грудня на Новодівочому цвинтарі столиці, поруч із могилами артистів Олега Янковського, Георгія Жженова й Клари Лучко.

 

Підготувала Тетяна РУДЕНКО

 

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->