Пригоди дівчинки Малинки

 

Пригоди дівчинки Малинки

Частина 1. Віхола

Стара Віхола втомилася, ще з осені порядкувала в світі, поля снігами вкривала, щоб заколосилися весною озимі, дозріли, золотим зерном налилися. Лісові хащі позамітала, маленькі деревця від морозу сховала… Хоч стара вже стала Віхола-Завірюха, та роботу свою добре робить, вправляється. Тож сіла собі старенька під замет трохи перепочити. Незчулася, як заснула… І сниться їй сон чарівний, ніби вона, Віхола, у льодяному палаці самої Снігової Королеви знаходиться, перед її троном стоїть, а Королева дякує їй за добру роботу, якийсь подарунок дає… Віхола вже й руку простягнула, радісно всміхаючись, аж тут льодяна підлога почала чомусь провалюватись, і Віхола полетіла кудись у безодню…

Відкриває очі – аж лежить вона під заметом, а від неї Зайчисько чимдуж втікає, аж задніми лапами дістає вуха!

Страшенно розлютилася стара, звелась і вмить вхопила бідного Зайця у свої міцні холодні обійми.

– Ну що, Куций, попався? Як смів ти так незграбно бігати, мене будити? Я тобі цього не подарую!

– Пробач, бабусю Завірюхо, не побачив я тебе під тим заметом, а потім дуже вже налякався. Ми, Зайці, завжди були полохливі… А я ще й поспішаю, мерщій до лісу дістатися треба. Малинка наша захворіла, хочу у Ведмедя меду попросити… Тому й біжу швидко, світу не бачу. Пробач мені, бабусю…, – жалібно прохав Заєць, тремтячи всім тілом чи то від холоду, чи від страху.

Та Віхола  вже й сама почала до тями приходити, злість її трохи відпустила:

– А хто це – Малинка? І чому ти мчишся заради неї, ніби зграя вовків за тобою женеться?

– Бабусю Віхоло, Малинка – чудова дівчинка, смілива… Її всі-всі люблять! – тремтячим голосом забелькотів Заєць.

– Чи бач! «Всі-всі!»… А я про це нічого не відаю, знай собі працюю, добро роблю, ніколи різні байки слухати. Хоча постривай! – замислилась Завірюха. – З роботою я впоралась, думала перепочити перед далекою дорогою на Північ, та ти не дав. Отже, маєш відступного дати, щоб відпустила тебе живим-здоровим. А хочу я послухати розповідь про оту дівчинку Малинку. Якщо вона мені сподобається – підеш собі, ще й подарунка дам, а ні, то до літа  в заметі просидиш!

– Бабусю, та ми, зайці, ніколи не вміли розповідати, я теж не вмію, голос тремтить, слова кудись розбігаються…

– А ти спробуй, може я й зрозумію, все ж краще, ніж в заметі сидіти, – втішалася Віхола його переполохом.

– Ну що ж, бабусю Віхоло, слухай! – зітхнув Заєць...

Розповідь Зайця:

 

– Однієї весняної днини

Залетів в гущавину малини

Веселий хлопчик-молодець –

Легенький теплий Вітерець.

 

А там під листочком на гілочці

Посміхалася радісно зірочка.

– Ой, – зрадів Вітрець, – чекай хвилинку, 

Ти хто? – Я дівчинка, Малинка!

 

І посміхнулася йому привітно знову.

– Яка ж ти гарна, – сказав Вітрець, – казкова!

В ту ж мить у тихому садочку

Пустун пробіг по кожному листочку.

 

Квітучі Груші, Яблуні, Калина,

І Полуниці, й Вишні, й Горобина

Враз зашуміли у веселому танку,

Та заспівали пісеньку таку:

 

«Закінчилась зима з морозом лютим,

Холодні місяці забуто,

Ми квітнем знову, сонечком зігріті,

Зростуть дари садів на радість дітям!»

 

Присів Вітрець спочити – притомився,

На квіточку маленьку задивився:

 – Давай з тобою будемо дружити, 

З друзями на світі краще жити!

 

– Я згодна, – посміхнулася Малинка, – 

Хоч поки що я квіточка, дитинка,

Та знаю – дружбу треба цінувати,

Ми це повинні добре пам’ятати.