№6 Головною вулицею – з оркестром

Головною вулицею – з оркестром

 

Звучання духового оркестру завжди приносить відчуття якогось святкового піднесення. Під цю музику виникає бажання розправити плечі і вирушити маршем головною вулицею міста. Буває свято один на один із собою, а буває – одне на всіх, і ця музика саме для такого свята. Коли залюбки вітаєшся із кожним зустрічним незнайомцем просто тому, що  радісно. Саме такі емоції щоразу викликає виступ Вишгородського дитячого духового оркестру «Водограй». У 1996 році, коли створювалася студія духового оркестру, ніхто й гадки не мав, що колектив завоює серця не тільки мешканців Вишгорода і району, а й стане  бажаним гостем у багатьох  європейських містах.  

«Слав Славич» –  з теплотою називають діти свого керівника Ярослава Глєбовича. Ще в роки служби акустиком підводного човна на Північному флоті він був закоханий у духову музику, мріяв про власний оркестр. Втілити в життя бажане зміг, коли пішов у відставку і переїхав жити до України.

Спочатку оселився в Демидові, і перший дитячий колектив  створив саме там. За сім років сільський духовий оркестр об’їздив пів-Європи. А незабаром Вишгородська міськрада запропонувала керівникові маленьку однокімнатну квартирку у місті, надала приміщення для студії, і тепер головною вулицею Вишгорода на всі свята з маршем, виблискуючи мідними трубами, крокує дитячий духовий оркестр «Водограй».

– Ми працюємо за своєю системою, не так, як музична школа. Навчання безкоштовне. Найперша мета створення студії – відірвати дітей від вулиці. Тому  приймаємо всіх бажаючих без будь-яких обмежень, навіть якщо у дитини відсутній слух. Вважаю, що немає неталановитих дітей – це моє життєве кредо, моя викладацька філософія. Перші  мої випускники давно вже повиростали, жоден не схибив на життєвому шляху і вже своїх дітей  приводять до студії. Ми завжди допомагаємо випускникам обрати і отримати професійну освіту, адже наші вихованці – бажані студенти в будь-якому вузі країни, де є оркестри.

– Ярославе В’ячеславовичу, але ж зараз, ніби, не модн

 

о дути в труби, діти здебільшого цікавляться комп’ютерами, скейтами, спортом… Як ви набираєте до своєї студії новачків?

– Немає відбою, я не перебільшую. Нас усі знають, ми на видноті. І батьки приводять, і самі діти приходять, знаючи, що їхній однокласник щороку з оркестром за кордон їздить, а влітку  на морі відпочиває. А когось приводить до оркестру покликання.  Ми нікому не відмовляємо. Маємо достатньо педагогів, відповідну базу. Єдине, чого зараз бракує, – великої зали, де  можна було б збирати весь оркестр разом.

У нас багато дітей з малозабезпечених родин. Можете уявити, наскільки батьки задоволені! Адже, крім музичного навчання, їхні діти привчаються до дисципліни, вміння працювати над собою, жити інтересами великого колективу. У нас старші в  усьому допомагають молодшим. Бо найсильніший залежить від найслабшого. Оркестр – єдине ціле. До того ж, наші діти ростуть здоровими: година гри на духовому інструменті прирівнюється до години занять плаванням, оздоровлює органи дихання, допомагає у фізичному розвитку.

– Чим ви приваблюєте європейську публіку, коли буваєте за кордоном?  Кажуть,  вас годинами не відпускають, просять ще грати.

– Мабуть тим, що ми – дитячий оркестр. За кордоном здебільшого дорослі колективи. А діти підкорюють публіку не лише вмінням грати, а й своєю відкритістю, безпосередністю, запалом. Вони в нас просто молодці, тому не можуть не подобатися. Коли минулого року виступали у французькому місті Санс, розчулений мер, підійшовши до нас, сказав: «Ви так пройняли мене своєю музикою, що я ладен виконати будь-яке ваше бажання». Ми в один голос: «Хочемо в Париж на Ейфелеву вежу!». Мер Санса виконав  обіцянку, і ми там побували.

Звучання духового оркестру завжди приносить відчуття якогось святкового піднесення. Під цю музику виникає бажання розправити плечі і вирушити маршем головною вулицею міста. Буває свято один на один із собою, а буває – одне на всіх, і ця музика саме для такого свята. Коли залюбки вітаєшся із кожним зустрічним незнайомцем просто тому, що  радісно. Саме такі емоції щоразу викликає виступ Вишгородського дитячого духового оркестру «Водограй». У 1996 році, коли створювалася студія духового оркестру, ніхто й гадки не мав, що колектив завоює серця не тільки мешканців Вишгорода і району, а й стане  бажаним гостем у багатьох  європейських містах.  

«Слав Славич» –  з теплотою називають діти свого керівника Ярослава Глєбовича. Ще в роки служби акустиком підводного човна на Північному флоті він був закоханий у духову музику, мріяв про власний оркестр. Втілити в життя бажане зміг, коли пішов у відставку і переїхав жити до України.

Спочатку оселився в Демидові, і перший дитячий колектив  створив саме там. За сім років сільський духовий оркестр об’їздив пів-Європи. А незабаром Вишгородська міськрада запропонувала керівникові маленьку однокімнатну квартирку у місті, надала приміщення для студії, і тепер головною вулицею Вишгорода на всі свята з маршем, виблискуючи мідними трубами, крокує дитячий духовий оркестр «Водограй».

– Ми працюємо за своєю системою, не так, як музична школа. Навчання безкоштовне. Найперша мета створення студії – відірвати дітей від вулиці. Тому  приймаємо всіх бажаючих без будь-яких обмежень, навіть якщо у дитини відсутній слух. Вважаю, що  немає неталановитих дітей – це моє життєве кредо, моя викладацька філософія. Перші  мої випускники давно вже повиростали, жоден не схибив на життєвому шляху і вже своїх дітей  приводять до студії. Ми завжди допомагаємо випускникам обрати і

 

отримати професійну освіту, адже наші вихованці – бажані студенти в будь-якому вузі країни, де є оркестри.

– Ярославе В’ячеславовичу, але ж зараз, ніби, не модно дути в труби, діти здебільшого цікавляться комп’ютерами, скейтами, спортом… Як ви набираєте до своєї студії новачків?

– Немає відбою, я не перебільшую. Нас усі знають, ми на видноті. І батьки приводять, і самі діти приходять, знаючи, що їхній однокласник щороку з оркестром за кордон їздить, а влітку  на морі відпочиває. А когось приводить до оркестру покликання.  Ми нікому не відмовляємо. Маємо достатньо педагогів, відповідну базу. Єдине, чого зараз бракує, – великої зали, де  можна було б збирати весь оркестр разом.

У нас багато дітей з малозабезпечених родин. Можете уявити, наскільки батьки задоволені! Адже, крім музичного навчання, їхні діти привчаються до дисципліни, вміння працювати над собою, жити інтересами великого колективу. У нас старші в  усьому допомагають молодшим. Бо найсильніший залежить від найслабшого. Оркестр – єдине ціле. До того ж, наші діти ростуть здоровими: година гри на духовому інструменті прирівнюється до години занять плаванням, оздоровлює органи дихання, допомагає у фізичному розвитку.

– Чим ви приваблюєте європейську публіку, коли буваєте за кордоном?  Кажуть,  вас годинами не відпускають, просять ще грати.

– Мабуть тим, що ми – дитячий оркестр. За кордоном здебільшого дорослі колективи. А діти підкорюють публіку не лише вмінням грати, а й своєю відкритістю, безпосередністю, запалом. Вони в нас просто молодці, тому не можуть не подобатися. Коли минулого року виступали у французькому місті Санс, розчулений мер, підійшовши до нас, сказав: «Ви так пройняли мене своєю музикою, що я ладен виконати будь-яке ваше бажання». Ми в один голос: «Хочемо в Париж на Ейфелеву вежу!». Мер Санса виконав  обіцянку, і ми там побували.

Георгій КУЩ

 

 

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->