№7 Український Чарлі Чаплін

Український Чарлі Чаплін

 

Майстер української комедії, народний артист України Микола Федорович Яковченко – одна з найяскравіших особистостей українського театру і кіно 1930-70-х р.р. Відомий, зокрема, роллю батька Проні Прокопівни у невмирущому фільмі «За двома зайцями», Микола Яковченко був і в житті веселою і неординарною людиною. Олександр Корнійчук свого часу влучно назвав його «по-справжньому народним артистом», а Микола Зарудний – «найнароднішим серед усіх заслужених і найзаслуженішим серед усіх народних». Але офіційне звання народного артиста УРСР актор отримав незадовго до смерті,  в 1970 році. Сергій Параджанов бачив у ньому українського Чарлі Чапліна (за вміння магнетизувати глядача). І дійсно, Микола Яковченко був особистістю самобутньою, АКТОРОМ ВІД БОГА. За переконливу народність і щирість у грі українця порівнювали також із французькими коміками Фернанделем і Жаном Габеном. Втім актор завжди залишався самим собою – «блазнем із сумними очима» – за його власним визначенням.

Миколу Федоровича й сьогодні пам’ятають і люблять численні шанувальники його таланту. Він живе серед нас у сотнях неповторних образів, відтворених на екрані та сцені, де зіграв понад 200 ролей.

Майбутній актор народився в містечку Прилуки (Чернігівська область) в 1900 р. у родині міщан Федора та Параскеви Яковченків. Батько торгував рибою, а мати займалася домашнім господарством та вихованням дітей, яких у родині разом із Миколою було п’ятеро (син Сергій та три доньки: Марія, Олена, Олександра). Батьки робили все можливе, щоб дати дітям добру освіту і професію. Микола з братом Сергієм співав у церковному хорі, добре володів грецькою мовою, закінчив 2-е Прилуцьке вище початкове училище імені Кислих, навчався у Прилуцькій єврейській гімназії.

Сценічну діяльність Микола Яковченко розпочав у 18 років в аматорських гуртках у Прилуках. З 1920-го по 1927 рік працював у театрах Сімферополя, Черкас, Чернігова, Дніпропетровська, Харкова. З 1927 року в Києві, актор Українського драматичного театру

ім. Івана Франка.

У травні 1929 року талант Миколи Яковченка оцінила харківська публіка. Франківці приїхали на гастролі до тодішньої столиці УРСР, привізши «Пригоди бравого солдата Швейка» за Я. Гашеком, «Мина Мазайло» М. Куліша, «Сон літньої ночі» Шекспіра та ін.  І Яковченка помітили. Столична преса знайшла для молодого актора компліментарні епітети («отличный», «замечательный») й відзначила його володіння прийомом гротеску.

У долі Миколи Яковченка 1931 рік, крім переїзду до Харкова, мав ще й особистий вимір – 31-річний Микола Федорович узяв шлюб із 21-річною Тетяною Марківною. Вона відхилила залицяння безлічі претендентів (серед них був і відомий актор Віктор Добровольський), віддавши серце Миколі Яковченку, якого по-справжньому кохала. Незабаром після весілля в Києві подружжя вирушило до Харкова. У 1932 році в них народилася донька Іринка, а через 4 роки друга донька – Юнона. Попри побутові труднощі (акторам доводилося мешкати в готелях), особисте щастя додавало акторові натхнення.

Незабаром йому довелося на деякий час розпрощатися зі сценою. Разом із П.Т.Сергієнком він був принесений театром «в офіру» прийнятому у вересні 1939 р. «Закону о всеобщей воинской обязанности». Позбавлені броні актори потрапили до війська й стали учасниками радянсько-фінської війни (30 листопада 1939 – 13 березня 1940).

Після повернення з фронту в квітні 1940 р. Микола Федорович змушений був шукати іншу сцену. Доля привела його до Київського державного театру музичної комедії (нині – Національний театр оперети), заснованого в 1934 році. Впродовж восьми місяців роботи він створив образи Пелікана в опереті «Містер Ікс», Філіпа в «Коломбіні», Делякви в «Ночі у Венеції».

Друге повернення «блудного сина» до театру ім. І.Франка припало на середину 1940-го року. Новий сезон актор розпочав на сцені рідного театру в п’єсі О. Корнійчука «В степах України» в ролі Довгоносика.

...Одразу ж після війни померла дружина. Микола Федорович залишився вдівцем із маленькими дівчатами на руках. Були в Києві родичі, які чимось допомагали, а також сусіди. Але якою могла бути та допомога, якщо в голодні повоєнні роки самим всього не вистачало?

Та ось доньки підросли. Юночка вийшла заміж. Микола Федорович одержав нарешті  трикімнатну ізольовану квартиру на колишньому Брест-Литовському проспекті. В ній він жив із сім’єю своєї Юночки: з нею, її чоловіком, режисером популярної радіопередачі «Від суботи до суботи» Володимиром Бохонком  та онуком. Вони його обожнювали.

Серед 50 ролей, зіграних в кіно, переважна більшість епізодичні, які добре запам’ятовуються: Війт («Украдене щастя»), Кіндрат Перепелиця («Максим Перепелиця»), Лопата («Королева бензоколонки»), батько («За двома зайцями»), Пацюк («Вечори на хуторі біля Диканьки»), Свирид («Вій»), комендант кіностудії («Штепсель женить Тарапуньку»), сторож («Веселі жабокричі»).

У 2000 році (до 100-річчя від дня народження актора) у київському сквері, біля театру ім.

І. Франка, було встановлено пам’ятник Миколі Яковченку, біля ніг примостився його улюблений пес – такса Фан-Фан (робота відомого українського скульптора Володимира Чепелика у співавторстві з сином Олексієм). У Прилуках, на площі Театральній біля Палацу культури є пам’ятник великому акторові. Є фігура Миколи Федоровича також і в київському Музеї воскових фігур. 

Олена ПИТАЙЧУК

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->