№8 Секрети сімейного щастя від Валентини Парчук

Секрети сімейного щастя  від Валентини Парчук

30 серпня у подружжя Івана та Валентини Парчук свято: виповнюється 30 років з дня їхнього весілля. Ця сім’я витримала випробування часом, тож гадаємо, що деякі поради від неї знадобляться молодим.

 

– Валентино Григорівно, як ви знайшли одне одного?

– Мені було 18 років. Уявляєте, перший раз прийшла до клубу і… закохалася в юнака, який запросив мене на танець. Це було 2 вересня, а за кілька днів у нього був день народження, який ми святкували разом. Вже 11 жовтня він запропонував мені руку і серце. Але одружилися ми 30 серпня наступного року – побутувала думка, що весілля краще святкувати влітку. 

Мабуть, сімейне щастя не залежить від того, скільки часу зустрічаються молоді люди. Буває достатньо і одного дня, щоб подружжя жило довго і щасливо. А буває: зустрічаються років 5, одружуються, а через 3 місяці розлучаються…

Я раджу не зазирати в гороскопи. Навіщо псувати собі нервову систему! Якщо Бог поєднав людей, значить, це не випадково.

– У вашій зустрічі було щось містичне, якийсь знак долі?

– Тоді вважалося дуже модним виходити заміж за військових – це було романтично, можна було побачити світ. А мій батько переживав, щоб мене не забрали з Вишгорода. А ще він говорив: якщо зустрінеш чоловіка з карими очима, можеш виходити за нього, не роздумуючи. Тому що люди з такими очима – дуже добрі. У мого Івана – карі очі, отже, це був дійсно знак долі. Наші батьки добре знали одне одного, вони ще молодими приїхали на будівництво Київської ГЕС. Я народилася у Вишгороді. А Іван тут живе з двох років. Цікаво, що на місці нашого нинішнього будинку колись був дитячий майданчик, де ми разом з ним гралися. Будинки, де жили наші батьки,  знаходилися поруч. Але нам  знадобилося цілих 18 років, щоб знайти одне одного!

– Молодим було легше влаштовувати своє життя тоді чи зараз?

– Коли ми одружилися, у нас нічого не було – ні квартири, ні машини. Батьки жили незаможно, тож нам довелося потрудитися. Чоловік відпрацював на заводі «Карат» 16 років, а я – 13 і аж потім ми заробили двокімнатну квартиру. Проживши в ній 17 років, придбали в кредит квартиру, в якій мешкаємо зараз. Наголошую: це було ще до того, як я стала депутатом!

Хочу сказати молодим: не може бути все й відразу. І не потрібно поспішати, бо не в цьому щастя. З часом ви все наживете. У країні не може бути весь час погано. Мине криза, банківська система запрацює краще. Якщо втіляться в життя плани, які свого часу складав уряд Юлії Тимошенко стосовно довгострокового кредитування для молодих сімей з низьким відсотком (не більше 7%) на 30-50 років – квартирне питання буде вирішено.

– А як ви потрапили на завод?

– Коли я познайомилася з майбутнім чоловіком, то набирали перших 50 працівників на завод «Карат», який іще тільки планували збудувати. Брали на роботу з певною спеціальністю. У чоловіка вже був третій розряд, а мені потрібно було йти ученицею на тримісячні курси на київське об’єднання ім. Корольова. Заради мене Іван теж пішов учнем на курси! Я це оцінила. Він був старостою групи складальників, а я – старостою групи монтажників радіоапаратури. На будівництві заводу ми також працювали разом.

Потім я закінчила технікум, після чого вступила до Інституту народного господарства, який через рік був перейменований на Економічний університет. За фахом я – економіст.

– Яка риса характеру потрібна молодятам в першу чергу?

– Молоді люди мають бути відповідальними. Боляче дивитися на дітей з неповних сімей, дітей-сиріт, яких покинули батьки. Тому що народити дитину легше, ніж виростити її та дати освіту. Мені шкода молодих мам, які самі носять важкі сумки. Куди ж поділися їхні чоловіки? Молоді татусі мають більше приділяти уваги дітям і дружинам. Так, вони працюють. Але ж є й вихідні дні! Молода мама також втомлюється на роботі. Створити затишок удома – це теж важка праця, на жаль, непомітна.

Я б хотіла бачити молодих татусів з колясочками, а не з цигарками  і пляшками. Адже діти все розуміють, усе чують і запам’ятовують. Навіть ще не народившись, вони відчувають, як до них ставиться татусь, який ніжно торкається маминого животика.

Бабуся і дідусь, на котрих молодь залишає дітей, – це добре, але ж діти чекають саме на маму й тата!

– Від яких звичок необхідно позбутися? Що заважає найбільше?

– Побут і дрібні сварки з’їдають всі почуття. Буває, дошкуляє відсутність грошей одночасно з бажанням краще вдягтися. Але почуття не варто розпорошувати. Треба разом іти по життю й разом переживати всі труднощі. Часом руйнує сім’ї спільне життя з батьками, невирішені квартирні питання. Тому є у мене порада і старшому поколінню: дайте свободу своїм дітям. Ви можете коригувати, підказувати, але потрібно робити це так, щоб не образити. Не треба ставати між ними, віддаючи комусь перевагу. Молоді мають самостійно розібратися і знайти спільну мову.

Свою невістку я прийняла як рідну доньку. Знаком долі вважаю також те, що її день народження співпадає з днем народження моєї мами. Я пообіцяла сама собі, що ніколи не ображу невістку, бо й сама є невісткою. Знаю, наскільки важливе слово другої мами, її співчуття, піклування…

– А ви жили разом з батьками після одруження?

– З батьками чоловіка ми жили 6 років. У нас була дуже маленька кімната – 7 квадратних метрів. Там могли вміститися лише шафа й ліжко. Коли через три роки після весілля народився Сашко, у нас навіть не було де поставити дитяче ліжко. Проживши там ще 3 роки з малою дитиною, ми перебралися до моїх батьків, а згодом були дуже щасливими, отримавши свою першу квартиру – «гостинку».

– І все було добре?

– У кожній сім’ї бувають проблеми, бувають сльози, і не потрібно цього соромитися. Ідеальних сімей не буває. Ми разом уже 30 років, хоча різні за характерами. Чоловік спокійніший, я більш енергійна. Мабуть, Бог так і зводить людей, щоб вони доповнювали одне одного. Бо, якби були зовсім однаковими, то було б просто нецікаво разом.

Головне – йти пліч-о-пліч, любити одне одного, розуміти, допомагати, піклуватися, особливо, коли народжуються діти. Якщо дружині немає часу, щоб привести себе в порядок, коли після народження дитини вона виглядає змученою, скажіть їй, що вона для вас найкраща. Адже вона подарувала вам найголовніше – вашого нащадка, і через 17– 20 років ви знову побачите себе молодими у своїх дітях.

– Стосунки з батьками теж бувають непростими…

– У мене півроку тому помер батько Григорій Іванович. Незважаючи на його поважний вік, я все одно до останньої хвилини боролася за його життя (як і останні шість років). Дуже тяжко втрачати батьків. Адже поки вони живі, ми для них – діти, скільки б нам не було років. Я хочу, щоб молодь розуміла й цінувала своїх батьків, не «добивала» їх дріб’язковими докорами, тому що батьки у будь-яку хвилину можуть вам допомогти і порадою, і матеріально. Але одне невдало сказане слово, якась образа може призвести до втрати близької людини. Молоді повинні розуміти, що таке ж ставлення чекає і на них, адже вони подають приклад! Зателефонуйте зайвий раз батькам, не забувайте їх провідувати, хоча б на 5 хвилин. Тоді вони відчують, що потрібні. І не тільки для вирішення меркантильних питань, коли вам необхідні гроші й допомога. Подаруйте їм посмішку, завітайте, і не обов’язково на свято. Скажіть зайвий раз, що ви їх любите і вдячні їм за все.

Добре, що зараз можна відкрито ходити до церкви – шлях до духовності став доступним для кожного. Вірячи в Бога, молодь стає духовно багатшою, дотримується заповідей. Зараз це звучить дивно, але ми свого сина змушені були хрестити таємно…

– Що краще: будь-що уникати сварок чи періодично «випускати пару»?

– Не треба носити камінь за пазухою. Якщо є якесь питання, якась проблема, якщо ви щось хочете сказати, не ходіть по сусідах чи знайомих, не звертайтеся навіть до друзів, як кажуть, не виносьте сміття з хати. Треба сісти й спокійно поговорити з коханою людиною. Вислухайте одне одного і з’ясуйте, хто і як розуміє дану проблему. І не треба з’ясовувати,  хто в сім’ї головніший, хто скільки заробляє грошей. Так можна тільки образити й принизити. Мають бути відвертість і прямота, але без гострих кутів. Навчіться поступатися. Скандали  ні до чого доброго не приведуть.

Коли зустрічаються молоді люди, вони так кохають одне одного! Куди ж зникає потім їхнє кохання? Вони розпорошили його через сварки. Не треба цього робити.

– Чи є у вашій сім’ї чіткий розподіл обов’язків?

– Я не завжди встигаю приготувати вечерю. Політична і депутатська діяльність забирають багато часу. У нас готує той, хто повертається додому першим. Мій чоловік прекрасно варить борщ і рибну юшку (він любить рибалити). Якщо я не встигла пришити ґудзик – він пришиє сам.

Не чоловічих справ немає. Помити посуд, сходити в магазин, зварити обід – це не є суто жіночі, це спільні сімейні справи.

– Сварки виникають і через гроші…

– У нас ніколи не було поділу – хто більше заробляє, хто менше. Бувало, що чоловік залишався без роботи. Але я ніколи не говорила жодного слова докору. У нас все засновано на довірі. Гроші не ховаємо один від одного, схованок у нас немає. Я ніколи не питаю, навіщо він бере гроші. Знаю, що він не витратить їх даремно. Якщо ж чоловік хоче мені зробити подарунок-сюрприз, він десь заробить додатково.

– А якщо в подружжя немає грошей на подарунок?

– Чому б не принести жінці квіти – нехай, це буде бузок або навіть букет з кульбаб. Адже ви дарували квіти, коли зустрічалися до весілля? Звичайна увага – це так важливо. Тому треба цінувати  кожну прожиту хвилину, кожен день, тому що життя минає дуже швидко. І не потрібно прагнути жити як хтось, шукати чогось кращого, а насправді – примарного. Вважайте, що вам дуже поталанило в житті, бо ви знайшли одне одного.

– Ви така молода і невже бабуся?

– Так, моєму онуку Артуру днями виповниться 2 роки. Зауважу, що онуків любиш навіть більше, ніж дітей. Тому що ми вже пройшли великий життєвий шлях, у нас більше досвіду, і ми вчимо їх не наступати двічі на ті ж граблі. Інколи молоді не хочуть прислухатися. Мені ж пощастило з невісткою. Вона дуже схожа на мене. Ми з нею гостро відчуваємо чужий біль, чужу біду. Мені багато разів казали: тебе на всіх не вистачить! І все ж, не можу байдуже пройти повз чужу біду й не допомогти людині. Або не порадити чи зробити зауваження. Нехай це комусь і не подобається! Просто хочу, аби світ був кращим, а люди – щасливими.

 

Розмову вів Дмитро БЄЛЯЄВ

 

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->