№10 Бойовий гопак

Бойовий гопак

5 і 6 червня у Національному музеї народної архітектури та побуту України у селі Пирогів відбувся перший Всеукраїнський фестиваль бойового гопака «Козацькі забави».


Коли ми у вихідний день завітали до Національного музею народної архітектури та побуту України у селі Пирогів, склалося повне враження подорожі в часі. Усі сучасні проблеми залишилися за межами цієї території. Два дні поспіль у музеї можна було побачити минуле і майбутнє одночасно. Чому минуле, зрозуміло: 5 і 6 червня тут відбувся перший Всеукраїнський фестиваль бойового гопака «Козацькі забави».

Хатки під солом’яними стріхами вже не біліли сиротами між деревами: як за тинами у дворах, так і на вулицях рясніли вишиванки і шаровари козаків. Причому переважна більшість одягнених у національне вбрання були молодими: юнаки, дівчата і навіть діти. В них ми побачили майбутнє України.

Для цієї молоді гопак – не просто танець. І не тільки бойове мистецтво. Гопак – це філософія, спосіб життя. На тенісках хлопців і дівчат – афоризми їхнього вчителя, засновника бойового гопака Володимира Пилата: «Рабів до раю не пускають», «Сильних – поважають. Слабким – співчувають».

Зроблено в Україні

«Зроблено в Японії». «Зроблено в Німеччині». Ці слова викликають повагу до товару. Це – як знак якості. Це означає, що товар – найкращий. А втім, вдумайтесь: Японія та Німеччина – це країни, які отримали поразку у другій світовій війні.

Але зараз вони належать до країн «великої вісімки». Україна – серед країн-переможців. Чого не вистачає нам, щоб досягти того ж рівня розвитку? Можливо, сировинних ресурсів? Так ми ж експортуємо в інші країни метал, а не готову продукцію! В Японії та Німеччині власних природних ресурсів значно менше. Можливо, нам не вистачає мізків? Але ж хіба мало українських учених, якими, дійсно, можна пишатися?

А, може, причина в тому, що у нас немає національної аристократії – політичної еліти, яка могла б привести націю до процвітання? Не вистачає лицарського, самурайського духу?

Нащадки самураїв програли минулу війну. Нащадки козаків – перемогли. Чи пишаються японці самураями? Звичайно! А тепер запитайте у себе: чи пишаємося ми козаками? Чи оберігаємо національні традиції й культуру так, як це роблять японці? Чи щасливі ми, що народилися українцями?

Є молоді люди, які заздрять німцям і японцям, прагнуть  опанувати чужу мову та здобути освіту тільки для того, щоб виїхати назавжди з України. Це – потенційні раби, які готові служити іншим народам і державам. Але не вони визначатимуть майбутнє України, бо невдовзі їх тут не буде.

У музеї ми побачили інших людей. Вони пишаються тим, що мають честь бути нащадками козаків. Вони не соромляться говорити українською і носити шаровари й вишиті сорочки. Вони вважають, що це престижно, і що гопак – найкраще в світі бойове мистецтво, і що це китайці з японцями повинні заздрити нам, а не навпаки. Отже, саме ці амбітні молоді люди залишаться тут і будуватимуть майбутнє держави. Майбутнє, в якому слова «зроблено в Україні» викликатимуть повагу в усьому світі.

 

Довідка «ВК»

Міністерством юстиції України Міжнародну Федерацію Бойового Гопака (МФБГ) зареєстровано 11 грудня 2001 року. За МФБГ закріплено право контролю за розвитком бойового гопака, як в Україні, так і за її межами. Осередки федерації діють далеко за межами України: в Канаді, Англії, Іспанії, Італії, Португалії та Білорусі.

Всеукраїнський фестиваль бойового гопака планують проводити, як мінімум, двічі на рік. Наступний буде восени.

 

...пробуджує пам’ять крові

Про давнє й сучасне українське бойове мистецтво розповідає Володимир Пилат – Засновник i Верховний Учитель бойового гопака, Президент Міжнародної Федерації Бойового Гопака

– Пане Володимире, за Вашими словами бойовий гопак – це система, якій 8 тисяч років. Як Вам вдалося зібрати це мистецтво воєдино, адже за такий час багато елементів, на жаль, втрачено?

 – Ніщо безслідно не може щезнути, якщо є велика віра і любов. Майже тисячу років нищать наш народ. Тільки за останні 70 років окупаційний комуністичний режим винищив майже 60 мільйонів українців, але ніхто нічого не міг зробити з нашою силою і вдачею. Є таке поняття – пам’ять генів. Я майже 20 років вивчав східні бойові мистецтва, починав з кіокушинкай карате, яким займався 17 років, потім вивчав шотокан карате, кікбоксінг, трохи тайський бокс, айкідо, навіть унікальні стилі «Цунамі», «Соне», «Годзю-рю» та інші. Коли мені виповнилося 30 років, замислився: все це добре, але де ж наше? Мені бабця і дід говорили, що ми козацького роду, попри це я добре розумів, хто такий самурай і не розумів, хто такий козак! У Грузії є джигіт, в Японії – самурай, а де ж козак?

– Тобто, не могло бути, щоб в українських козаків не було свого бойового мистецтва?

– Звичайно! І я почав шукати: звернувся до вчителів танців зі студій, які показували танцювальні рухи, а я їх розкодовував. Я побачив і відчув сильну динаміку, дуже цікаві вправи, яких немає у східних бойових мистецтвах. Коли в Південній Кореї ми показали гопак, до нас підійшли шаолінські монахи – вони були вражені технікою виконання присядок, напівприсядок, ми їх навіть навчили всьому цьому. А також подарували Шаолінському монастирю книгу про бойовий гопак, тож, якщо у нас будуть винищувати все наше, то згадка про нас залишиться в Шаоліні.

– Є спогади істориків про те, що козаки на Запорозькій Січі щодня танцювали. Але ж то були не просто танці?

– Так, у козаків була своя специфічна методика. Коли я спілкувався з вчителями танців, вони мене неодноразово запитували: «Чому в тебе такі важкі ноги?». А я спочатку не розумів, до чого тут легкість, адже, якщо ти воїн, то маєш міцно стояти в чітких стійках. Але, почавши робити «перепляси», відчув легкість у ногах. У козака з Січі важко було влучити, бо він був дуже рухливим, один козак міг легко зарубати 10 турків або 4 яничари… Ця жвавість була  унікальною лицарською спадщиною. Козаки перші в Європі відмовилися від щитів, вони тримали зброю в обох руках. Навіть радянська влада, яка нищила наш народ, не могла не усвідомлювати цього: дякуючи червоним козакам, вона розгромила армію Денікіна, знищила Царську імперію. Однак ця влада до 30-х років минулого століття знищувала козаків, а в 1933-му штучно зробила найстрашніший голодомор у світі.

– Як Ви гадаєте, чи логічно було б застосовувати таку техніку бою в армії, СБУ?

– Я веду такі переговори, але поки що зацікавилися тільки прикордонники і правоохоронці. Армія нам не вірить, на жаль, там багато людей схилили голови перед російським рукопашним боєм, вважаючи гопак чимось «не таким». Я не даю техніку бойового гопака всім, бо це зброя, і більшості людей вона не потрібна.

– Скільки часу потрібно, щоб опанувати бойовий гопак?

– За програмою, яку я створив, щоб осягнути рівень Волхва, потрібно 20 років. Початковий рівень – «жовтяк», але його достатньо, щоб перемогти бійця з чорним поясом. Головне у нашому мистецтві – плекати гордих людей, які люблять свою землю і не мають комплексу другорядності й страху. На жаль, ми маємо 30 мільйонів «українців», які стидаються рідної мови і бояться рідної культури. Це проблема нашого народу.

– Пане Володимире, з якого віку можна займатися бойовим гопаком? Чи можна починати в дорослому віці й чи потрібна якась фізична підготовка?

– Найкраще починати вчитися з шести років. Але минулого року в нас був учитель з Черкащини, якому виповнилося 57. Він вчився нормально. Опановувати бойовий гопак легше танцюристам і тим, хто займався боксом чи боротьбою.

– На фестивалі Ви представили внутрішні техніки, характерництво?

– Є в нас такий характерник Костянтин Стасюк, який лікує невиліковні хвороби: онкологію, цироз печінки, ставить на ноги людей з паралічем після інсульту. Є хлопці, які допомагають позбавитися від тютюнової, алкогольної, наркотичної залежності. На фестивалі присутні представники Інституту валеології – ми також ведемо дослідження серед дітей, вивчаємо, як впливають на них заняття бойовим гопаком, а також вода, молитва, пісня. Наприклад, обстежили дітей до тренувань і після і виявили, що самопочуття у всіх дітей поліпшилося за всіма показниками. Коли ж перевірили групу баскетболістів і волейболістів, то у них навпаки – стан до тренування був кращим, ніж після… У школі бойового гопака уже 25 років сухий закон, ми виховали тисячі хлопців, які не знають, що таке смердючий тютюновий дим і «зелений змій». Отже, бойовий гопак реально оздоровлює дітей, дає те, що не дають інші системи, може, дійсно він пробуджує пам’ять крові козаків, які воювали за цю землю, які щедро поливали її своєю кров’ю і встеляли кістками… Можливо, щось пробуджується в нас, і ми стаємо іншими, кращими… І сам Господь Бог нам допомагає.

Дмитро БЄЛЯЄВ,  Аліса ЖИВОТОК

 

 

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->