№11 Він жив наперекір всьому…

Він жив наперекір всьому… 

15 червня 2010 року на 75-му році життя перестало битися серце видатного українського кінорежисера Юрія Іллєнка.

Україна втратила свого вірного сина – палкого, щирого, талановитого, який до останку віддавав їй усю свою полум’яну любов і увесь свій самобутній талант. Україна – в кінополотнах Юрія Іллєнка, які були заборонені радянською системою, проте з роками ставали віддзеркаленням свого часу. Україна – і у його тривожних, сповнених тонкого відчуття життя, спогадах про минуле, і у його численних сучасних публіцистичних роботах.

Юрій Іллєнко народився в 1936 році у напіввимерлому від голоду  містечку Черкаси. Тікаючи від війни, в 41-му, опинився з мамою і двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці на Обі. Молодший брат помер там від виснаження. Повернення на Україну в 44-му було недовгим. Після війни батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на найшкідливіше виробництво скловати, в Москву, щоб дати дітям пристойну освіту. Сім’я жила в бараці на території заводу, через що мама захворіла на туберкульоз.

Закінчивши школу на робітничій околиці Москви, Юрій вступив до престижного інституту кінематографії на операторський факультет. У 1960-му зняв дипломну роботу, перший в історії інституту повнометражний фільм «Прощавайте, голуби», і отримав за нього найвищі нагороди на світових кінофестивалях у Празі і Локарно як за найкращу операторську роботу. Згодом його запросили до студії Довженка зняти фільм «Тіні забутих предків» режисера Параджанова. Ця стрічка стала не лише лауреатом понад сотні міжнародних  кінофестивалів, а й пробудила українську ідею.

Дебют Юрія Іллєнка у режисурі – «Криниця для спраглих» за сценарієм Івана Драча, про винищення українського села, було заборонено постановою ЦК компартії України на 22 роки. Наступний фільм «Вечір напередодні Івана Купала» – алегорична історія України – було знято з екрану рішенням Міністра культури СРСР Романова і покладено на полицю на 18 років. Картину реабілітовано в 1988-му.

У 1971 році на 24-му з’їзді компартії України заборонено наступний, третій фільм Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» як «найбільш шкідливий фільм, що колись було зроблено в Україні, особливо шкідливий для молоді».

Була дворічна еміграція в Югославію, де режисер знімає картину «Жівіо заінат», що перекладається як «Живу наперекір всьому». За цю роботу фільм отримав «Срібну арену» на фестивалі в Пулі (Хорватія) і приз за найкращу чоловічу роль. В Україні на екран  не був  допущений. А наступний фільм «Мріяти і жити» за сценарієм Івана Миколайчука і Юрія Іллєнка було 42 рази зупинено у виробництві на різних стадіях.

У різні роки заборонено майже всі проекти Юрія Іллєнка на стадії сценарію. З написаних 42 сценаріїв  лише сім стали фільмами.

До проекту «Молитва за гетьмана Мазепу» він ішов близько третини свого життя. Але фільм знято з кінопоказів, заборонено до виходу на телебачення, не випущено на відео.

Незважаючи на всі труднощі та заборони, сорок вісім років життя Юрій Іллєнко присвятив  кіно, хоча половину цього часу був безробітний як кінематографіст. За цей час став Лауреатом державної премії імені Шевченка, народним артистом України, академіком АМУ, професором кафедри кінорежисури і кінодраматургії, Почесним доктором Міжнародної кадрової Академії.

Юрія Іллєнка називають патріархом українського кіно. Недивлячись на важку хворобу, він не втрачав жодної можливості, щоб висловити своє ставлення до проблем сьогодення і майбутнього держави. До останнього продовжував боротися за українську Україну.

Підготувала Олена ПИТАЙЧУК

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->