№12 Клара Лучко – почесна козачка й жінка тисячоліття

Клара Лучко – почесна козачка й жінка тисячоліття

1 червня зірці вітчизняного кінематографу, народній артистці СРСР Кларі Лучко виповнилося б 85 років. «Молода гвардія», «Кубанські козаки», «Дванадцята ніч», «Циган» – ці фільми неможливо уявити без неї. Усього на рахунку актриси більше 60 фільмів, і в кожному з них її образи вирізнялися щирістю, душевністю й майстерністю виконання.

«У дитинстві мене називали жирафою»

Клара Лучко народилася в невеликому селі Чутове під Полтавою. За її словами, стати акторкою вона мріяла з дитинства. Твердим намірам юної дівчини не перешкодила навіть незгода з її вибором батьків, які  хотіли, аби донька стала лікарем або юристом.

Свої шкільні роки акторка завжди згадувала з величезним задоволенням, адже саме тоді вона опинилася за лаштунками театрального світу, нехай і дитячого, тоді ж зустріла своє «перше кохання». У шостому класі закохалася в красеня-дев’ятикласника, і щоб привернути його увагу, навіть стрибнула з парашутом, однак на хлопця сміливий вчинок дівчини не справив ніякого враження. «Зате я зазнала величезної насолоди від польоту», – казала Клара Степанівна.

Згадуючи про дитинство, Лучко також розповідала, що в школі дуже соромилася свого високого зросту, а однокласники дражнили її «жирафою»: «У мене була така довга шия, усі дівчата були мені по груди. Я сутулилася, аби бути хоч трішки меншою».

«Тургенівська героїня»

У 1941-ому, коли почалася Велика Вітчизняна війна, Лучко разом з  родиною переїхала до Казахстану, там же закінчила школу. Якось побачила в газеті оголошення про те, що Сергій Аполінарійович Герасимов набирає в Алма-Аті акторський клас. Саме ця маленька замітка привела Клару до ВДІКу, у майстерню Сергія Герасимова й Тамари Макарової.

Творчий потенціал майбутньої актриси розкрився не відразу. Її не зараховували ні до обдарованих, ні до талановитих студенток. Макарова жартівливо порівнювала її з петунією. Ще з молодших курсів ВДІКу Лучко приваблювали драматично яскраві ролі, і саме такі їй довелось зіграти згодом. Однак свій диплом вона одержала з наступною рекомендацією: «Лучко – тургенівська героїня, їй підійдуть ліричні класичні ролі…».

У 1948 році відбувся дебют акторки – вона зіграла тітку Марину у фільмі Герасимова «Молода гвардія». Перед тим як затвердити її на цю роль, Сергій Аполінарійович сказав: «Оскільки ти українка, я тобі повністю довіряю – пощебечи у фільмі по-своєму». І дійсно, її ласкава, ніжна Марія в українській вишиванці стала ніби втіленням самої України. І не випадково, що за цю роботу – дипломну роль – молода актриса одержала відмінну оцінку.

Почесна козачка

Згодом Лучко знялася у картинах «Три зустрічі» і «Родина капітана», але вони виявилися настільки невдалими, що акторка всерйоз замислювалася про відхід з кіно. Однак роль Даші Шелест у «Кубанських козаках» Івана Пир’єва розвіяла її сумніви, і не тільки тому, що пощастило працювати з чудовим акторським складом. Сам Пир’єв був не лише талановитим режисером, але й чудовим психологом.

Його фільм допоміг розкрити творчий потенціал Лучко й перетворив молоденьку акторку в лауреата Державної премії й улюбленицю глядачів, а на Кубані їй навіть присудили звання почесної козачки. Змінилося життя Лучко не лише в професійному плані: на знімальному майданчику вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, актором Сергієм Лук’яновим, з яким прожила п’ятнадцять років. Разом вони виховали доньку. Шлюб Лучко й Лук’янова обірвала рання смерть Сергія Володимировича –  він помер від інфаркту прямо на сцені.

Фільм Всеволода Пудовкіна «Повернення Василя Бортникова», у якому Лучко знялася в 1952 році, прославив акторку на Каннському кінофестивалі, де вона познайомилася з великими Пабло Пікассо й Фернаном Леже, які були в захваті від дивовижної красуні, «схожої на свіжу троянду».

Один раз у тисячу років

Ролі в «Дванадцятій ночі», за словами самої акторки, давалися їй не просто. Лучко відмовилася від дублерів, завзято вчилася фехтуванню й верховій їзді. Із цією картиною акторка поїхала на Единбурзький фестиваль, де одержала кращі рецензії. Цікаво, що вже через 45 років, у 2000-му, у Кембріджі визначали акторку тисячоліття, і вибір припав саме на Клару Лучко. На сертифікаті «Жінка тисячоліття» зазначалося: «Поставтеся серйозно, тому що наступне нагородження відбудеться лише через 1000 років».

Наприкінці 50-х – початку 60-х  Клара Лучко знялася в картині Олексія Сахарова й Ельдара Шенгелая «Сніжна казка», фільмах Миколи Розанцева «У твоїх руках життя» і «Державний злочинець», військовому кіноромані Станіслава Ростоцького «На семи вітрах»… І в кожному фільмі її героїні виглядали дуже органічно. У 70-і роки Лучко була задіяна ще в декількох картинах: «Опікун», «Дача», «Гнів» та інші. Через вісім років після смерті чоловіка  в гостях у подруги вона  познайомилася зі своїм другим супутником життя – відомим письменником і журналістом Дмитром Мамлеєвим.

Друга хвиля популярності прийшла до актриси з виходом на екрани телесеріалу «Циган» за однойменним романом Анатолія Калініна. Про те, що Лучко буде виконувати в ньому головну роль, автор вирішив після того, як побачив її на сцені Театру кіноактора в спектаклі «Суворе поле».

Останньою роботою акторки стала роль у картині Юлія Гусмана «Парк радянського періоду». За словами режисера, Лучко зіграла саму себе – «юну зірку фільму «Кубанські козаки», але озвучити роль так і не встигла. 26 березня 2005 року акторка померла у своїй московській квартирі. Похована  вона на Новодівочому цвинтарі в Москві.

...В одному з інтерв’ю Клару Степанівну запитали, у чому секрет її молодості. Акторка відповіла: «… Цей секрет – усередині кожного з нас. Це доброзичливість, надія, цікавість і відвертість душі».

Підготувала Олена Питайчук

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->