№16 ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ! НЕВІДОМИЙ ВОЛОДИМИР СОСЮРА

ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ! НЕВІДОМИЙ ВОЛОДИМИР СОСЮРА

Любіть Україну

Коли під час святкування Дня Незалежності зі сцени на Майдані зірка журналу «Playboy» Альона Фесуненко прочитала вірш «Любіть Україну», президент Віктор Янукович розчулився майже до сліз. Принаймні, відеокамера зафіксувала момент, коли він витер очі носовою хусточкою. Можливо, в цей момент президент згадав про білборди зі своїм фото і цими словами. Напередодні свята їх можна було побачити скрізь – від столичного Хрещатика до найвіддаленішого села.

Згадаймо і ми автора цього знаменитого вірша – вихідця з Донбасу, українського радянського поета Володимира Сосюру. Проте мова піде не про загальновідомі рядки з його біографії, які нам втокмачували ще в середній школі разом із «правильними» віршами. А про те, що від нас приховували…

Любити Україну в СРСР було небезпечно

Почнемо з того, що за вірш «Любіть Україну», написаний у 1944 р., поета цькували «за націоналізм» досить довго – і це незважаючи на те, що перед цим поет отримав Сталінську премію за збірку, яка включала й цей вірш.

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну…

Любов українців до своєї Батьківщини дійсно була небезпечною для будь-яких завойовників. Адже це могло призвести до об’єднання народу довкола ідеї боротьби за власну державу! Зараз це дивно звучить, але любити Україну й українську мову в СРСР в той час не дозволялося. Національні письменники й поети допускалися тільки як тимчасове «зло». Із часом нації мали змішатися і утворити єдиний російськомовний радянський народ.

Нащадок французів із Донбасу став петлюрівцем

Парадокс полягає в тому, що закоханий в Україну поет, готовий ризикувати заради неї своїм життям, за національністю… був французом. Принаймні, по-батькові. Про це він сам неодноразово згадує у своїх віршах і спогадах. Прізвище «Сосюра» є лише українізованим французьким прізвищем. Прізвище «де Сосюр» у Франції є доволі відомим. Мати поета, за його спогадами, має угорське походження. Але Володимир Сосюра був справжнім українцем – на по крові, а за духом.

Саме це й привело юнака зі щирим гарячим серцем до української армії Петлюри. Ось що пише про це сам Сосюра: «Приїхав 3-й гайдамацький полк. Розстрілює каральників, роззброює німців, тримає фронт проти дончаків… Ви розумієте, як це впливає на наївного хлопця, що, начитавшися Гоголя та Кащенка, змалку марив грозовими образами козаччини. А тут вона жива! Воскресла моя синя омріяна Україна, махнула клинками, зацвіла земля козацькими шликами!.. І записався я в цей полк…»

Володимир Сосюра воював за Незалежну Україну з листопада 1918 р. (час формування армії Петлюри) до лютого 1920 р. – коли стало зрозуміло, що війна програна. До речі, першу збірку віршів Сосюри 1919 року видав своїм коштом його бойовий командир, отаман Волох.

Він не раз дивився смерті у вічі: міг бути двічі застреленим і двічі порубаним. Коли потрапив у полон до денікінців, вони розстріляли Сосюру, та поет вижив, рана виявилася не смертельною. Від революційного трибуналу червоних його врятували тільки… вірші.

Співець Мазепи

Коли перед поетом, закоханим в Україну, постав вибір – емігрувати разом з іншими петлюрівцями чи жити з більшовиками в новій, радянській Україні, він обрав останнє… Сосюра обрав Україну. Він любив її, якою б вона не була. Він був потрібен їй, і не міг без неї жити. Обрав найскладніше - творити під невсипущим оком цензури, ризикуючи поповнити лави розстріляної й закатованої української інтелігенції. Але петлюрівський дух «Володьки-націоналіста» (за його власними словами) таки проривався до читача у його полум’яних, щирих поезіях. Варто згадати хоча б заборонену в СРСР поему «Мазепа», уривки з якої було опубліковано в журналах «Життя й революція» та «Літературний ярмарок» за 1929 р.

Одного лише вступу до поеми було достатньо, щоб кинути автора за ґрати і розстріляти:

Вступ до поеми “Мазепа”

Навколо радощiв так мало...

Який у чорта "днiв бадьор",

Коли ми крила поламали

У летi марному до зорь.

I гнiв, i муку неозору

Спiваю я в цi днi журби,

Коли лакеї йдуть угору

Й мовчать раби...

Нiмiй, одуренiй, забитiй,

Невже не встать тобi вiд  ран?

Москвi та Жечi Посполитiй

Колись жбурнув тебе Богдан.

А потiм хтiв тобi Мазепа

Вiд серця щирого добра...

Його ж ти зрадила i степом

Пiшла рабинею Петра.

Хiба не жах: своєї зброї

Не маєш ти в цi скорбнi днi...

У тебе так: два-три герої,

А решта - велетнi дурнi.

У тебе так: все безголiв'я,

Що на багно кричить: "Блакить!"

Якби я мiг, якби зумiв я

Тебе, Вкраїно, воскресить...

Твої шляхи - вiдчай i камiнь,

Така прекрасна й, мов на грiх,

Ти плодиш землю байстрюками -

Багном i гноєм для других.

У головi твоїй - макуха:

Хiба ж ти можеш жить сама,

Росiйсько-польська потаскуха,

Малоросiйськая тюрма.

Веди ж, безумна, до загину

Мене на розстрiли i жугь...

Ах, я люблю тебе, Вкраїно,

I сам не знаю, що кажу.

Я ж син твiй, син, що йшов за тебе

На смерть i реготи не раз,

Той, що прокляв i Бога й небо,

Аби тобi був слушний час.

Я йшов кривавими житами

I знов пiду, де гул i мла,

Лиш одного я хочу, мамо,

Щоб ти щасливою була.

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->