Публічна особа

 

Телеведуча, яка відмовилася  стати баронесою

Усі ми, хто не байдужий до футболу, уважно стежимо за підготовкою до «Євро-2012». І допомагає у цьому глядачам Першого національного ведуча програми «Футбольний код» Наталя Розинська.

Спорт — острівець чистоти, де я відпочиваю душею

Чому саме футбол і чому «Євро-2012»? — цікавлюся у Наталки, з якою не спілкувався, щонайменше, два роки. – Твої соціальні проекти мали дуже високий рейтинг. А програма «Знайдемо вихід» була чи не найвпливовішою і допомагала тисячам знедолених. Аж раптом такий крутий поворот.

— От якраз після нашої останньої зустрічі все і сталося. Не пам’ятаю, чи казала про те, що ви мій талісман? Щоразу як зустрічаємось, я стою на порозі якогось нового етапу свого життя. Після найпершої зустрічі переїхала до столиці й здобула титул «Міс Києва». Вдруге зустрілися, коли я, дівчина зі Львова, у Донецьку здобула титул «Пані Україна-2002», після якого почався новий виток життя. На Першому національному вела новини, а ще — спортивну програму «У світі єдиноборств». Після кожної наступної зустрічі були нові успішні творчі проекти.

Я дуже стомилася від політичного бруду, від постійної зміни декорацій. Тому вирішила зробити невелику паузу, щоб зосередитися на навчанні й успішно закінчити університет, отримати другу, юридичну освіту. А спорт — це острівець чистоти, де я відпочиваю душею.

У програмі «Футбольний код» ми говоримо про перебіг усіх футбольних подій в Україні і світі. А моя окрема місія — розповідати про «Євро-2012». Крім того, я щодня роблю репортажі у спеціальну рубрику «Хвилина «Євро» для програми «Світ спорту», яка виходить о 21.30. Це ексклюзивні матеріали про хід підготовки до чемпіонату.

Наприклад, недавно ми розповідали про те, що столиці на фінальному матчі треба буде прийняти щонайменше 30-40, а то і всі 60 тисяч вболівальників. Міська влада оголосила, що кожен киянин чи житель одного з міст-супутників, який має квартиру, може офіційно здати по­мешкання в найм. Щоб таким чином і країні допомогти в підготовці до чемпіонату, і копійчину заробити. Вже понад 100 тисяч українців зголосилися надати свої квартири.

— В Інтернеті була інформація про те, що ціна реконструкції, вірніше будівництва Олімпійського стадіону вже втричі перевершила первинну кошторисну вартість. Що можеш сказати з цього приводу?

— Борис Колесников, який відає підготовкою до «Євро-2012», сказав журналістам, що якби попередній уряд одразу заклав у кошторис реальні цифри, то сьогодні не було б такої переоцінки. Також він говорить про те, що не можна скидати з рахунків подорожчання матеріалів, роботи тощо.

— Дивно, це чи не єдиний випадок, коли чинна влада звинувачує своїх попередників не в перевитратах, а в економії. Зможеш це якось прокоментувати?

— Без коментарів.

Шанси потрапити на фінал невеликі, але …

— А якою інформацією щодо можливості придбати квитки на Євро-2012 ти володієш сьогодні?

— УЄФА поширюватиме близь­ко двох мільйонів квитків. Першого березня в Українському домі відбувалася церемонія старту продажу квитків. А до того було відкрито реєстрацію заявок на офіційному сайті www.uefa.com. Бажаючих виявилося занадто багато. Вже за перші 10 днів зареєструвалося майже 600 тисяч. Оскільки попит перевищував пропозицію, визначалися, кому дістануться квитки, через сліпий комп’ютерний відбір. Я пам’ятаю щасливі очі учительки Віти Мимренко з Білої Церкви, яка першою серед величезної кількості вболівальників з усього світу отримала право викупити квитки.

Я брала інтерв’ю в цієї щасливої родини саме у цей день. І Віта, і її чоловік, і навіть маленький синочок Богданчик люблять футбол. І хоча ціни на квитки коливаються від 30 до 600 євро, Віта сказала, що сім’я у повному складі поїде на «Євро-2012» навіть, якщо доведеться позичати на квитки. Адже такий шанс трапляється тільки раз у житті.

Станом на 31 березня на офіційний сайт UEFA надійшло вже понад 12 млн заявок від уболівальників. Тож і надалі право придбати квитки розігруватиметься в лотерею, яка проводитиметься в закритому режимі у 93 етапи.

Не футболом єдиним. А чим?

– А що ще робиться в області до чемпіонату?

– Будуть створені кемпінги, туристичні бази для вболівальників. Міста-супутники також готують, образно кажучи «запасні аеродроми» для тих, хто не поміститься в Києві. А ще, сподіваюся, отримає поштовх для розвитку «зелений» туризм, будуть відкриті справді цікаві екскурсійні маршрути. Бо ініціатива МНС возити на екскурсії у Чорнобильську зону, не найкращий спосіб популяризувати нашу країну серед туристів. Хоч буде чимало прихильників і бажаючих побачити українську Фукусіму 25 років тому.

На жаль, сьогодні якогось ентузіазму і натхнення в створенні туристичних маршрутів на місцях, я не бачу. Якщо щось і робиться до «Євро-2012», то переважно у великих містах. І то тому, що  відступати вже нікуди.

Вже у 4 роки мама відвела мене у школу танців

— Наталю, ти людина публічна, а тому твоє приватне життя цікавить багатьох. Відкрий таємницю, як тобі вдалося наколекціонувати стільки титулів від «Юної міс Львова» до «Пані Україна»?

— До 11 років мене виховувала харизматична, наполеглива і цілеспрямована мати. Вже у 4 роки вона відвела мене у школу танців, а в 6 — до хореографічної школи, яка з часом набула статусу хореографічного училища. Щодня дві години занять біля станка в пуантах, які до крові натирали пальці. Але не здавалась. А потім ледве натягувала на розпухлі ноги туфлі і пішки йшла через увесь центр Львова додому. Це дуже гартувало характер. Коли мама загинула, я не покинула навчання у хореографічній школі. В пам’ять про неї хотіла завершити освіту. Балериною бути не хотіла. Прагнула стати адвокатом або журналістом. Хоча дуже добре вчилася в школі, на юридичний не вступила. Бо він тоді був найпрестижнішим після міжнародного, і вступити туди було дуже непросто. А на журналістику вступила. Перше робоче місце мала на Львівському телебаченні. Працювала ведучою новин.

Я не хочу бути жінкою за спиною чоловіка

— Свого часу в Інтернеті й у жовтій пресі смакувалося твоє заміжжя за якимось скандинавським бароном. Як воно, почуватися титулованою баронесою?

— Не знаю. Бо баронесою так і не стала. Хоч і мала всі шанси. Я зустрічалася зі справжнім шведським бароном, дуже інтелігентною і прекрасною людиною. Правда, він старший за мене. Але ж ми всі дорослі люди і маємо право вибору. Він м’яко, але наполегливо пропонував побратися й хотів, щоб я переїхала жити в Стокгольм, де у нього будинок, а на островах  — спадщина його матері. Ми разом провели чудовий час, але я зрозуміла, що не зможу покинути Україну і мій шлях інший. Він дуже заможний чоловік, але я з дитинства вихована так, що сама маю всього досягти у житті. А не за рахунок чоловіка, за якого можу вийти заміж. І, в принципі, у мане справи складаються добре. Бог мені допомагає.

— Ти ще досі не одружена?

— Ні. Мій обранець ще, мабуть, і не здогадується про те, що я є.

— А яким ти уявляєш і хочеш бачити свого майбутнього чоловіка?

— Для того щоб жінка була готова вийти заміж за чоловіка й народити від нього дітей, вона має почуватися захищеною поруч з ним. Він завжди має бути готовим захистити жінку, прийти їй на допомогу, підставити сильне і надійне плече. Я сама дуже сильна жінка і багато років не могла перебороти впевненість у тому, що мені не потрібен чоловік, адже усе можу зробити сама. Власне той чоловік, який буде сильнішим і мудрішим за мене, і буде моїм.

Антон Щегельський

Яндекс.Метрика