Юридична консультація

№5 (25) 28 квiтня 2011

Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)

На сьогоднішній день набуття прав на земельну ділянку за давністю користування цікавить багатьох громадян. Це пов’язано з тим, що багато з них ще не оформили прав на землю, та у зв’язку із виникненням певних конфліктних ситуацій велику надію покладають на норми статті 119 Земельного кодексу України, часто не до кінця аналізуючи їх зміст, однак мотивують належність того чи іншого земельного наділу його довготривалим (15 чи й більше років) використанням.

Частиною 1 статті 119 Земель­ного кодексу України передбачено, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим кодексом.

Як вбачається із положень вищенаведеної норми, право на земельну ділянку за давністю користування не виникає автоматично. Окрім того, нормою Земельного кодексу встановлено  низку необхідних критеріїв, які є невід’ємними ознаками давності користування. Отож, розглянемо їх детальніше.

Набувальна давність — це набуття громадянами права на земельну ділянку за давністю користування.

Умовою набуття зазначеними суб'єктами такого права виступає добросовісне, відкрите і безперервне користування відповідною земельною ділянкою протягом 15 років.

Добросовісне користування земельною ділянкою, як правило, полягає у тому, що користувач (власник) земельної ділянки не знав або не усвідомлював ,чи не повинен був знати про незаконність (неправомірність) такого використання землі. Добро­совісне користування ділянкою може бути пов'язане з оплатою земельного податку, поданням заяви на адресу уповноваженого органу про закріплення за громадянином цієї ділянки тощо. Громадянин повинен так користуватися земельною ділянкою, щоб не порушувати права і законні інтереси суміжних землекористувачів або власників земельних ділянок. Таке користування земельною ділянкою має здійснюватися з дотриманням всіх вимог екологічного законодавства.

Відкрите використання зе­мель­ної ділянки полягає у тому, що користування земельною ділянкою здійснювалось без приховування цього факту від третіх осіб чи органів державної влади або місцевого самоврядування. Відкрите користування земельною ділянкою передбачає, що інформація про таке користування була відома уповноваженим органам, але вони не порушували питання про самовільне використання цієї ділянки.

Безперервне користування упродовж 15 років означає, що за цей час суб'єкт, який здійснював експлуатацію земельної ділянки, не залишав її без використання.

Відсутність будь-якого одного з названих елементів свідчить про відсутність достатніх підстав для реалізації норм інституту набувальної давності.

І, нарешті, відсутність у громадянина або членів його сім'ї документів, які б свідчили про наявність у них прав на земельну ділянку, теж є самостійною умовою набувальної давності.

Наявність у сукупності всіх зазначених умов породжує у громадянина право на звернення до уповноваженого органу з клопотанням про передачу відповідної земельної ділянки у власність або надання у користування.

Право на звернення до уповноваженого органу, у віданні якого перебуває земельна ділянка, виникає у громадянина з моменту закінчення 15-річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою. Початок цього строку має бути пов'язаний з моментом, коли громадянин приступив до використання земельної ділянки.

Право на звернення громадянина до уповноваженого органу щодо передачі йому земельної ділянки на підставі набувальної давності може бути реалізовано ним у встановленому порядку.

Одночасно суттєвим недоліком норм статті 119 Земельного кодексу України є те, що нею не визначено механізму встановлення чи доведення ознак (критеріїв) давності користування. Більш того, неспроможність громадянина юридично обґрунтувати чи довести відповідному органу виконавчої влади добросовісність, відкритість і безперервність використання ділянки протягом 15 років може бути підставою для відмови у задоволенні поданого клопотання про передачу у власність чи надання у користування цієї земельної ділянки.

З огляду на це можливість доведення набувальної давності може бути реалізована в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, в тому числі для встановлення юридичних фактів, показаннями свідків тощо.

Після аналізу вищенаведених норм постає закономірне питання: що ж набувається за давністю користування? Невже за давністю користування земельною ділянкою набувається не право на неї, а лише право для звернення із клопотанням до органу державної влади або органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування цієї ділянки?

Як наслідок, через недосконалість правової норми та конструкції механізму набуття прав на землю за давністю користування на сьогодні існує ситуація, коли ця норма практично не діє.

Одночасно, враховуючи положення статті 119 Земельного кодексу України, розмір земельної ділянки, право на яку набувається за давністю користування, встановлюється у межах норм, визначених кодексом, а передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому кодексом.

Окрім того, відповідно до частини 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одер­жання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим кодексом.

З огляду на це набуття права на земельну ділянку на підставі набувальної давності слід відносити до безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам, а саме до категорії одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Таким чином, розгляд клопотання про передачу у власність або надання у користування земельної ділянки на підставі набувальної давності слід розглядати у порядку, визначеному для безоплатної передачі, а площа цієї земельної ділянки не може перевищувати відповідної норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Незважаючи на негативні моменти, слід констатувати і той факт, що набуття прав на земельну ділянку за давністю користування є самостійним способом виникнення права власності чи користування земельною ділянкою та за певного законодавчого удосконалення існуючої норми стане ефективним способом захисту прав громадян на землю.

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->