У нас на районі

 
№6 (26) 12 травня 2011

Фастівські  війни немісцевого значення

Хочеш працювати? Віддай своє майно

Колись у Фастові був базар. Не такий завізний, звичайно, як  у Остапа Вишні, одначе,
і не зовсім злиденний. Раз на тиждень у вихідний до міста з’їжджалися торговці худобою і птицею, продуктами садівництва й городництва. Хоча той торговий майдан був не десь на околиці, а мало не в самісінькому центрі міста, територія його була невпорядкованою. Лише одна-однісінька вузенька асфальтова доріжка тягнулася з кінця в кінець. А решта площі — гола земля, поорана колесами возів та витоптана й «удобрена» худобою. Селяни продавали свій крам із возів, а то й просто розкладений на землі.

 — Після проголошення незалежності, — згадує виконуюча обов’язки директора комунального підприємства «Фастівський міський ринок» Оксана Денисюк, — коли українська економіка дихала на ладан і навіть діючі підприємства розраховувалися зі своїми працівниками тільки готовою продукцією, у Фастові, як і в інших містах і містечках то тут, то там виникали стихійні базарчики, де люди намагалися продати чи обміняти зароблене на щось їстівне або потрібне в господарстві. Дехто їздив у Москву чи в Польщу. Привозили звідти якісь речі. Хтось торгував колготками чи трикотажем, пластмасовими кришками тощо. Словом, залишившись без роботи, ми виживали, хто як міг. Люди розкладали свій нехитрий крам на тротуарах, біля зупинок, поблизу вокзалу, в центрі міста  тощо.

— Але завжди, — веде далі пані Оксана, — знайдеться людина, яку хлібом не годуй, а дай покерувати й поорганізовувати. Здається, у 1994 році тодішній мер Володимир Темофеєв видав вказівку, щоб усі хто чимось торгує, торгували не де-інде, а на колгоспному ринку. Усіх, хто не корився, міліція мала право штрафувати. Нас, як худобу, загнали на ту белебень, де не було ні якогось стелажа, ні навісу. У дощ багнюка впереміш з кізяками. Порозкладаємо свій крам на клейонках. Чекаємо, чекаємо тих покупців. А люди на ринок не йдуть. Так, вряди-годи забреде якась заблудла душа. Поприціняється, може, щось і купить.

Люди ходили до мера просити дозволу торгувати у старих звичних місцях, — розповідає Оксана Миколаївна. — Але той був непорушний, наче пам’ятник. Довелося торгувати там, де вказала влада. З часом замість клейонок у хід пішли розкладачки, дерев’яні піддони. Поступово люди купували намети… А адміністрація, якщо така й була, бо ми там нікого не бачили й не чули, взагалі нічого не робила для тих, хто торгував на ринку. Ми навіть не знали, хто у нас директор, як його ім’я і взагалі кому належить цей ринок. Самі засипали жорствою проходи, аби в дощ не тонути в грязюці, вкладали зароблені кошти в контейнери, павільйончики, кіоски, магазини тощо. А коли ринок набув теперішнього вигляду, як Пилип з конопель, об’явився хазяїн — Київрегіонспоживспілка на чолі з таким собі Володимиром Паком, в особі директора «Фастівського ринку» Геннадія Михайлюка, яка надуалася привласнити всі ці павільйони, кіоски, магазини контейнери тощо. У травні 2009 року підприємцям запропонували підписати договори, де сказано, що все майно належить Київській регіональній спілці споживчої кооперації. А підприємці лише орендують його за кругленьку суму. При цьому кожен підприємець має сплачувати адміністрації «Фастівського ринку» за бронювання місця — 2,4 грн на день за кожен квадратний метр торгової площі та ще по 1 грн у день за послуги. За електроенергію,  охорону і користування туалетом  — плата окрема.

Фастів місто маленьке, поряд Київ і Біла Церква, де на ринках набагато більший асортимент, тож і виторги тут невеликі. Але підприємців обурили навіть не драконівські тарифи, що встановив директор ринку, а те, що пан Михайлюк вимагає, аби люди спочатку віддали свою власність, а потім ще й платити за неї щоденні збори. Зрозуміло, що ніхто не волів підписувати такий договір.

 Цур тобі, Пак!

Обурені підприємці кинулися шукати захисту і підтримки у місцевої влади. Вони написали звернення до депутата міської ради від блоку Юлії Тимошенко, своєї колеги-підприємця Оксани Де­нисюк. У документі, під яким підписалися 186 осіб, люди пишуть про те, що з дозволу адміністрації облаштували свої робочі місця, вклавши у це все, що заробили за 15 років нелегкої праці. А тепер та ж адміністрація має намір здавати підприємцям в оренду їхню ж власність.

— Отримавши звернення, — зга­дує Оксана Миколаївна, — я звернулася до юриста, щоб подивився договір, який нам пропонують підписати, і порадив, як діяти далі. В процесі вивчення питання, юрист виявив багато цікавого з правової точки зору. Так, з’ясувалося, що Київська регіональна спілка споживчої кооперації влолодіє актом на постійне користування землею, де розташований ринок, виданим у березні 1998 року «Фастівському колгоспному ринку», який припинив своє існування ще в грудні 1997 року. Це однаково, що покійник на четвертому місяці після власного похорону в присутності нотаріуса напише заповіт. У реєстраційних документах, пов’язаних зі зміною власника та перереєстрацією ринку, було виявлено багато інших порушень і фальсифікацій. Наприклад, підприємство що завдає стільки клопоту підприємцям Фастова, засновником та власником якого є Київська регіональна спілка споживчої кооперації, зареєстрована 2003 року як новостворена організація, отримало свідоцтво про державну реєстрацію Серія АОО №475055 зі зміненою назвою «Фастівський ринок» Київської регіональної спілки споживчої кооперації, в якому вказано дату державної реєстрації 26.01.1998 р. Усе це послужило підставою для розгляду пов’язаних з ринком питань на сесії міської ради. 29 липня 2009 року сесія Фастівської міської ради ухвалила скасувати державний акт на право користування земельною ділянкою Серія11-КВ №002329 від 20 березня 1997 року, наданий підприємству з назвою «Фастівський колгоспний ринок» і створити на цій ділянці міський комунальний ринок. За це рішення одноголосно проголосували всі 36 депутатів, які були присутні на сесії. І жоден не рахувався з тим, яку хто політичну силу представляє.

Сесія міськради доручила мені створити та зареєструвати підприємство «Комунальний ринок», — продовжує Оксана Миколаївна. — Ось тут і починається найцікавіше. У п’ятницю, 31 липня я отримала реєстраційні документи на комунальний ринок. А вже у найближчий понеділок на руках у голови Київ­регіонспоживспілки Воло­ди­мира Пака була ухвала суду про накладення арешту на землю, винесена за протестом  Фастівського прокурора. Ця ухвала спутала підприємців по руках і ногах. Але ми дійшли згоди не здаватися і стояти до останнього. І тримаємося вже рік і вісім місяців. Але трудно. Відчуваючи потужну підтримку з боку служителів Феміди, представники Київрегіон­спожив­спілки вдаються до психологічного тиску на підприємців, і до силових методів. Неодноразово вони зачиняли ворота ринку й не пускали нас на робочі місця, напускали на нас бойовиків у масках із кастетами та арматурою, поливали з газових балончиків, били. Ми викликали міліцію, зверталися до прокуратури, але ніхто на нас не зважав. Депутат ти чи пересічна людина — їм однаковісінько. От я була депутатом. Прокуратура ж повинна порушувати кримінальну справу, якщо проти депутата застосовують фізичну силу. Але на все це заплющують очі, бо Київська регіональна спілка споживчої кооперації «знаходить аргументи» для чиновників, міліціонерів, прокурорів і суддів довкола. Пак, як той павук, скрізь розкинув свою павутину.

Хоч і не всі народилися бути героями, — говорить пані Оксана, — але люди все таки тримаються. Правда, із майже 260 осіб, які торгують на ринку, майже 40 зразу залякали, і вони уклали угоди з Київською регіональною спілкою споживчої кооперації. Осіб із 20 кілька місяців очікували, оцінювали обстановку — ніяк не могли визначитися, з ким саме їм спів-працювати: з Київрегіон­спожив­спілкою чи з міським ринком. Тоді саме був сильний натиск – суди, погрози, зачинення воріт, напади бойовиків з кастетами та газовими балончиками. Тож вони здалися на милість Пака – Михайлюка, а решта 200 осіб  уклали договір з комунальним ринком і разом зі мною борються за виживання та справедливість.

 Вдовині сльози також пахнуть грішми

Відчувши, що всіх підприємців гуртом до своєї ринкової «стайні» не загнати, — з болем говорить Оксана Денисюк, — пан-товариш Пак зі своїм підлеглим директором ринку Михайлюком вирішили діяти методами середньовічної інквізиції. Вибирають найменш захищених, а тому і найвразливіших підприємців. І на кожного окремо подають позов до суду, нібито вони при свідках уклали з адміністрацією ринку усну угоду, але по своїх зобов’язаннях гроші не платять. Наприклад вдова, мати двох неповнолітніх синів, один з яких інвалід з дитинства, Антоніна Губар, виявилася «винною» Київрегіон­спожив­спілці 10000 грн.

З пенсіонерки-інваліда Кате­рини Домницької, яка взяла кредит на побудову контейнера і ще не встигла розрахуватися з банком, Володимир Пак із підлеглими намагаються злупити 8594 гривні. Суд уже навіть наклав арешт на її майно. І плювати орденоносному народному депутатові четвертого скликання від блоку «Наша Україна» на те, що у жінки хворе серце.

Наступна жертва «кооператорів» — мати-одиначка, яка виховує двох неповнолітніх дітей 17 років і півтора року — Людмила Стецюк, що нібито заборгувала їм 4953 грн 60 коп.

Валентина Усова, 66 років, пенсіонерка. Якби не така злиденна пенсія, сиділа б жінка удома та відпочивала. Але ще нескоро відпочине, бо «Київрегіонкооп­здирники» і проти неї висунули позов аж на 8256 грн.

Ганні Харенко і так непереливки — на руках хвора мати 1926 року народження  та ще й за навчання дочки мусить платити. Ну, як з такої «багачки» не злупити 9907,20 грн  за те, що не хоче базарувати за Паковими законами!?

І це ще я назвала не всіх, хто став жертвою В.Пака і слухняних йому судів, — продовжує в.о. директора комунального ринку. — Воювати з беззахисними жінками, які ледве зводять кінці з кінцями, чим не державна справа для екс-народного депутата! Правда, одного разу чесний і порядний суддя прийняв сторону справжньої жертви Пака і компанії та визнав її невинною. У всіх інших випадках, якщо навіть суддя на боці справжньої потерпілої, досить представникові Київрегіон­спо­живспілки кудись зателефонувати, і суд виносить потрібну Пакові ухвалу. Люди виявилися зовсім незахищеними від лихварів. Вони сплатили належні суми комунальному ринку, який співпрацює з місцевою владою. А тепер їх судять, відбирають майно.

А що ж влада? Вона нібито й намагається не ображати підприємців на комунальному ринку, водночас не може справитись зі «спрутом-павуком», захистити нас від беззаконня, або швидше за все цього не хоче. Хіба ж може таке діятися без її відома. Ми б’ємося самі і вже не знаємо, куди звертатися. Зверталися скрізь, куди тільки можна було. І до голови КОДА А.Присяжню­ка, і до голови облради Олександра Качного, і в Кабмін — усі обіцяють підтримку. А на ділі усім заправляє В.Пак і його ставленик — директор ринку Г.Михайлюк.

Коли про методи боротьби з підприємцями чує нормальна людина, вона дивується. До чого тут окремі люди, коли є власник ринку — міська влада. З нею за логікою треба й судитися. Нарешті є комунальний ринок – судіться з ним, якщо вважаєте, що щось було зроблено неправильно. А до чого тут підприємці?

До речі, цікава деталь, на вході до ринку з боку Костела з одного боку висить державний прапор, а з іншого — прапор Партії регіонів. Ті прапори ніби символізують, чия сьогодні в Україні влада.

 Претендент на місце у Книзі рекордів Гіннеса

Не знаю, що тут більше спрацьовує: магія мандата колишнього народного депутата, блиск ордена Ярослава Мудрого V ступеня на його грудях, чи, може, щось вагоміше і більш матеріальне, але Володимир Пак за кількістю виграних господарських спорів може претендувати на місце у Книзі рекордів Гіннеса.

Хто ж він такий, цей загадковий Володимир Пак, і як сходила його щаслива зірка?

Послухайте людей на ринку, відкрийте будь-яку пошукову систему в Інтернеті, наберіть ім’я та прізвище нашого героя і ви довідаєтеся про таке!.. Наприклад Інтернет-газета «Украина криминальная» за 30.01.2004 в статті «Вотчина крестьянского царя» називає Володи­мира Пака чи не найбагатшою людиною Київ­щини, яка роздає заводи родичам, оточує себе людьми з вантажем кримінальних справ, живе по сусідству з відставними генпрокурорами і контролює таку кількість київської нерухомості, що вам і не снилося.

Не менш цікаву інформацію про нашого героя публікує сайт http://ord-ua.com/2006/06/07/zlochinni-oborudki-pana-paka/ під назвою «Злочинні оборудки пана Пака».

За радянських часів Воло­димир Петрович завідував торговою базою в Тернополі. Потім у столичній кооперації був заступником із торгівлі тодішнього керівника Левчука. А коли у квітні 1992 року парламент ухвалив закон «Про споживчу кооперацію», який закріпляв за пайовиками і обраними з їхнього числа органами правління право володіння, користування і розпоряджання майном і фінансовими ресурсами, що їй належали, Пак влаштував реформу обласної кооперації по-своєму–виживав старих керівників ринків, магазинчиків, заводів і баз, які могли претендувати на якесь майно. Ставив на їхнє місце родичів чи просто потрібних людей. А щоб позбутися контролю, у 1998 році правління Київоблспожив­спілки на чолі з В.  Паком вийшло зі складу «Укоопспілки» і створило Укрспілку «Відроджен­ня». Однак керівники 23 райспоживспілок та райспоживтовариств області на позачерговому з’їзді споживчої кооперації області, висловили недовіру правлінню облспоживспілки та голові правління.

Незважаючи на це, правління облспоживспілки в порушення Закону України «Про споживчу кооперацію» створило 15 нових споживчих товариств і в 2000 та 2002 роках зфальсифікувавши рішення другого і третього засідань 13-го з’їзду (голова з’їзду Н.  Багно) та безпідставне внесення змін та доповнень до Статуту Київської облспоживспілки, створило Київську регіональну спілку споживчої кооперації та передало їй у власність майно Київської облспоживспілки з правом володіння, користування і розпорядження переданими підприємствами і закладами як власними.

З цього моменту В. Пак, Ф.Ленченко, Н.Багно та інші «сподвижники» розпочали цілеспрямовану реалізацію колективного майна за значно заниженими цінами. Один лише перелік того, що Пак привласнив особисто, роздав потрібним людям і подарував родичам, займає не одну комп’ютерну сторінку. В історії кожної оборудки фігурує обман, фальсифікація, підробка документів. За браком місця назву лише кілька шахрайських проектів В.  Пака. Це, насамперед, купівля контрольних пакетів акцій 13-ти українських підприємств за акції пайовиків через створений у 1995 році інвестиційний фонд «Кооп-Інвест». За наявною інформацією, посадові особи фонду привласнили ці акції та реалізували на неорганізованому ринку цінних паперів через новостворену ними структуру ТОВ «Альфа-Брокер» (м. Київ, код ЄДРПОУ 30437807). Власникам сертифікатів, зрозуміло, анічогісінько не дісталося.

Інша оборудка. Під натиском Пака райспоживспілки внесли до статутного фонду банку «Київ­коопбанк» (м. Київ, код МФО 322658) кошти в перерахунку понад $1 млн. За його вказівкою у 2000 році ці гроші без відповідної застави було надано в кредит комерційній структурі з ознаками фіктивності, яка, не розрахувавшись, зникла. Банк збанкрутував. Але лише для вкладників. На­справді він трансформувався у «Східноєвро­пейський банк» (м. Київ, МФО 322658) і є основною банківською структурою в інтересах В. Пака. Ця фінансова установа неодноразово потрапляла в поле зору правоохоронних органів України як структура, що проходить за фактами й ознаками легалізації коштів в особливо великих розмірах, здобутих злочинним шляхом.

І ще один приклад. Для отримання кредиту на користь компанії доньки — Оксани Володими­рівни — ЗАТ «Укркоопзовніш­торг» (ЄДРПОУ 30264898), В.  Пак віддав під заставу в АБ «Київська Русь» нежилий адміністративний будинок облспоживспілки, розташований за адресою: Київ, вул.П.Лумумби, 21. А далі будинок безоплатно переходить у власність Київської регіональної спілки споживчої кооперації.

Головою правління та Ради (наглядового органу) і облспоживспіці, і в регіональній спілці одночасно є В. Пак (виняток — його депутатська посада у Верховній Раді України з березня 2005 р. по 25 травня 2006 р.). Саме це і дає йому можливість беззастережно маніпулювати майном та прокручувати всілякі оборудки, ухиляючись від сплати податків.

Щодо Фастівського ринку, то ця історія далеко не перша і не остання в боротьбі В.Пака за кооперативне майно. Незаконне вилучення Київською облспоживспілкою ринків у споживчих спілок і товариств області відбулося ще 1997 року. Хоча згідно зі ст.8 Закону України «Про споживчу кооперацію» спілка не має стосовно своїх членів розпорядчих функцій, але фактично ринки були відібрані у їхніх власників і вилучені з колективної власності пайовиків районів Київської області. При операціях з ринками було застосовано підроблену постанову правління Київської облспоживспілки від 05.02.1988 р. №13, де вказано «произвести передачу рынков райпотребсоюзам и райпо по территориальной принадлежности по состоянию на 01.01.88». Пізніше в цю постанову були дописані слова «во временное пользование» і зараз вона використовується для підтвердження того, що ринки начебто належали Київській облспоживспілці. Але у Таращанського РайСТ є примірник зазначеної постанови, засвідчений штампом Київської облспоживспілки від 1988 року, де слова «во временное пользование» відсутні, а це свідчить, що оригінал постанови був підроблений.

 Не судіться з Паком, і ви не програєте

Спробуйте проаналізувати, як, ким і з яким результатом розглядаються майнові спори між Київською облспоживспілкою чи Київрегіонспілкою і будь-яким іншим суб’єктом права, і ви зрозумієте: аби не програти процес, не слід судитися з В.Паком. Автор згаданої публікації «Зло­чинні оборудки пана Пака» пише: «Прикладом того, що Київський апеляційний господарський суд і Вищий господарський суду України працюють в інтересах Київської обласної спілки споживчих товариств і її голови В. Пака є те, що  з усіх справ у цих інстанціях, які пов’язані з Київською облспоживспілкою, усі вони без виключення вирішені на користь останньої. Це справи  №№21/10-2002, 334/4-02, 41/19-02, 24/243-1, 102/19-02, 78/3-2003, 17/486, 258/4-02.

У Київському апеляційному господарському суді за 2003 рік усі справи Київської облспоживспілки вигравалися останньою. Навіть при тому, що в першій інстанції справи були програшними і ВГС України іноді також відміняв рішення. В апеляційному суді за будь-яких обставин справи завжди виграються Київською обласною спілкою споживчих товариств...»

До речі, там, де суд чи виконавча служба не поспішають виконувати волю пана Пака, включаються всі можливі засоби тиску. Так із 17 депутатських запитів, поданих В.П. Паком в період з липня 2005 по лютий 2006 рокушість безпосередньо стосувалися його інтересів стосовно заволодіння майном.

Але все має свій початок і має свій кінець. Громада міста Фастова, підприємці знайдуть спосіб для того, щоб переконати Генеральну прокуратуру України захищати державні інтереси, а не лобіювати інтереси ділків від споживспілки. Окрім української Феміди, яка дійсно не бачить і не хоче бачити численні порушення законодавства, є міжнародні суди. Не отримавши державного захисту підприємці звернулися по допомогу до народного депутата України, Костянтина Бондарєва та сподіваються, що за його підтримки їх хоч десь та почують.

Іван Силка

Яндекс.Метрика