Публічна особа

№ 10 (30) 9 червня 2011

Марина Врода: Я поставила запитання – куди ми всі так біжимо?!

МаринаНа 64-му Каннському кінофестивалі «Золоту пальмову гілку» в номінації «Кращий короткометражний фільм» одержала українська режисерка Марина Врода за фільм «Крос». 15-хвилинний «Крос» народився не завдяки, а всупереч нашій прогнилій системі управління культурою взагалі і кіно зокрема, всупереч усім байдужим і, зрештою, сьогодні просто непотрібним чиновникам. Його поява насамперед завдячує дружбі двох молодих жінок. Він був знятий на одному подиху. Продюсером фільму стала Флоранс Келлер, яка знайшла на нього кошти у себе – у Франції, бо в нас до цього кіно нікому не було діла. Вона ж і одразу взяла напрямок на кінематографічні Канни.

Взагалі ж усі, хто знає Марину Вроду, її тернисті стежки до кожної кінороботи, абсолютно переконані, що каннська «Пальмова гілка» – це її особиста перемога, до якої вона йшла наполегливо, мужньо і впевнено. Зі справжнім бійцівським характером, не чекаючи, що знайдуть і запропонують – усе ініціювала сама.

 

– Марино, хто ваші майстри у кіно?

– На кінофакультеті я вчилася в майстерні Михайла Іллєнка та Валерія Сивака. Потім великою школою стали зйомки Лозниці, на яких я була згодна працювати будь-ким. Вважаю своїми вчителями і великих режисерів, того ж Тарковського чи Іоселіані. А взагалі я постійно намагаюся вчитися. Так, на фестивалі в Каннах мене вразив турецький кінорежисер Жейлан.

– Можна сказати, що у вас уже досить солідний фестивальний досвід?

– Я відправляла свої роботи на різні фестивалі. Двічі брала участь у київському фестивалі «Молодість». Мої фільми «Клятва» і «Дощ» подорожували європейськими кінофестивалями. Їздила з ними в Австрію і Францію. На інших не була – вони вже самі без мене їздили. Чи отримувала якісь нагороди, чи ні, та з цього почався якийсь шлях, бо я бачила фільми інших і на цьому теж вчилася. 

– Як знімався ваш «Крос»?

– Сценарій я написала влітку минулого року і почала шукати можливість його зняти. Для мене було принциповим зняти його до осені, бо потрібна була натура. Йти у Міністерство культури просити гроші бажання, чесно кажучи, не було, і це теж принципово, тому що я, знімаючи попередні роботи, вже знала цю систему, яка мені здається неприйнятною. Я сама не ходила, тому насправді у мене до них ніяких претензій немає. Що мені треба, я знала і не хотіла втрачати, як мінімум, рік. Необхідно робити кіно з тими, хто мене розуміє. Я знаю, що сьогодні все чомусь вирішують лише гроші, але у мене, на диво, вийшло інакше. Багато людей і навіть компаній, пов’язаних з кіновиробництвом, пішли назустріч, і у мене з’явилася надія. Самі зйомки відбулися швидко – протягом п’яти днів. Знімальним майданчиком стали київські околиці – Пуща-Водиця, Бортничі і столичний парк Слави. 

– А як ви з Флоранс знайшли одна одну?

– Із Флоранс ми познайомилася в Києві кілька років тому, коли вона приїхала з Парижа працювати у Французькому культурному центрі – завідувала аудіовізуальним сектором. Потім я показала їй сценарій «Кроса», і вона зацікавилася.

– У який бюджет обійшовся «Крос»?

– Більше про це знає Флоранс. Я лише чула, що під час зйомок було витрачено 3,5 тисячі євро. Флоранс говорить, що коли зробимо всі копії, то ця сума сягне 30 тисяч євро.

– Чому так називається фільм?

– Цей фільм – мої своєрідні асоціації зі школи. Крос означає біг по перехрещеній місцевості, тобто потрібно перетнути якісь перепони. І ти змушений бігти цей крос хоч у формі, хоч без неї. Я хотіла поставити запитання: «Навіщо і куди ми всі так біжимо?!»

– А де брали акторів?

– Знімалися непрофесійні актори, в основному підлітки. Преса вже відзначила головного героя – Єгора Агаркова. Дуже старалися і підтримували всі люди, які знімалися на пляжі. 

– Як збирали творчу групу?

– Це всі мої друзі і давні знайомі. Ще з інституту знімаю разом з оператором Володимиром Івановим, звукорежисером Мариною Нестеренко, змонтувати фільм допоміг Роман Бондарчук, уже відомий молодий режисер. І ще 25 чоловік причетні до цієї картини.

марина1

– А яка вона – дорога в Канни?

– Була певна підтримка у Франції, бо в мене і в наш фільм дуже вірила Флоранс, яка мені постійно говорила, що її інтуїція підказує – треба готуватися до Канн. 18 квітня ми дізналися, що нас відібрали на конкурс, і тоді вже почалося справжнє божевілля, тому що за три тижні ми повинні були закінчити весь постпродакшн. Журі з тисячі картин відібрало дев’ять, серед них і «Крос». Я подивилася фільми-конкуренти і відчула, що мій дуже пристойний. Правда, в Каннах всезнаючі критики нам дивувалися, чому ми активно не піаримося, не організовуємо якого-небудь скандальчику, аби привернути до себе увагу, а тим самим і до свого фільму. Але це не наша історія.

– Які враження від цього кінофестивалю?

– Навколо тебе самі зірки. І насправді, вони всі дуже приємні, доброзичливі люди, усі вітали і говорили, що чекають моїх наступних кроків. Пам’ятаю, якою була моя перша реакція про нагороду. Я запитала: «Це точно?» А за кулісами після  нагородження режисер Мішель Гондрі, голова журі короткометражок, поздоровивши мене, запитав про творчі плани, а потім сказав: «Ну то що, пішли пити шампанське?» Я відповіла: «Давай!» Після церемонії закриття всі причетні зібралися на святковій вечері, де ми багато спілкувалися. 

– Преса писала, що вас привітали найвищі українські чини?

  – Усі привітали... (з іронією). Тут усе в порядку.

– Щось уже читали про свій фільм?

– Мені самій дуже цікаво, я від усіх чекаю вражень і завжди уважно вислуховую критику. Флоранс казала, що преси вже багато, та ми ще не встигли її прочитати. В основному це інтерв’ю. В одній газеті було так написано: «Марина Врода – режисер із робітничого передмістя Бортничі». Саме так, звідти. Тепер чекаємо реакцію критиків на «Кінотаврі», де він буде показаний.

– А коли планується показ для глядачів в Україні?

– Це, скоріше за все, відбудеться восени на кінофестивалі «Молодість», де його включили до конкурсної програми короткого метру. Ми залюбки чекаємо пропозицій від українських телеканалів – для цього ми дуже відкриті. У Франції фільм уже закупив телеканал «Canal+», там взагалі люблять показувати короткометражні фільми.

– Що після перемоги? Якісь плани вже є?

– Сьогодні важко щось прогнозувати. Збираюсь робити те, що до цього робила шість років, хоча це було дуже непросто, і до кіно ставлюсь як до серйозної професії. Я переконана, що пропозиції повинні йти в першу чергу від мене самої. Звичайно, хочу зняти повнометражний фільм, а до цього спробую зробити документальне кіно – для цього не потрібні великі гроші. Я лише починаю і мрію знімати краще. Мене зараз часто запитують, чи залишусь я працювати в Україні. Дещо дивний підхід. Яка різниця, як називають фільм – українським, французьким чи англійським. Нині кіно в основному знімають співпрацею. Головне – знімати його якісно. А хіба Хемінгуей, який інколи писав свої чудові оповідання в Парижі, став через цей факт французьким письменником? Такої мети немає – стати чимось. Я просто намагаюсь залишитися собою…

 

Галина Цимбал

 

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->