Публічна особа

№ 10 (30) 9 червня 2011

Микола Майко:Якщо йдеться про культуру, до чого тут гроші?

12– У мене вдома така колекція старовинної цегли, що можна плакати. Якось приїздила крутизна, так у них аж щелепи звело. Один у цьому бачить культуру, а другий  – гроші. А я для того й живу, щоб усі це добро бачили. Це ж наша історія, наша культура, до чого тут гроші?!

 

Світ тримається
на диваках та ентузіастах

З Миколою Майком ми познайомилися у «Парку Київська Русь». Біля його виставки зібралося чимало людей, і він залюбки кожному детально розповідав про свої експонати. – Ось церква, побудована Петром І на Соловках. Там всередині навіть іконостас є. А це – Спис Долі. Той самий, яким штрикнули Ісуса Христа на розп’ятті. Оригінал зберігається в одному з віденських музеїв, а я виготовив копію за точними описами, хотів, щоб люди мали уявлення, що ж то за Спис такий, окутий легендами, міфами та різними таємницями. Якщо хтось знає  його  історію, то просто побачить, а якщо  не знає, я  розповідаю окремо. Це ж так цікаво! А як Гітлер на нього полював!

Ось це  – діюча копія в мініатюрі середньовічного бойового знаряддя «Скорпіон», або, як його ще називають, стародавньої «Катюші». Він наче багатьма жалами одразу б’є по ворогу. Русичі  такими «Скорпіонами» відбивалися від ворога. Їх було у кожному місті штук по тридцять-сорок. А це – макет кинутого села на Чернігівщині. Я сам родом з тієї області, там, на превеликий жаль, найбільше сіл, які вмирають. Самі знаки стоять, а села немає. Душа болить, коли таке бачу. Ось і ця хата теж кинута напризволяще. Батьки жили-жили, а діти виїхали до міста, і нікому та хата не потрібна. Он там на підлозі ікона лежить. Це значить, що й Бог навіть відвернувся від цієї хати. Сарай, стійло, де корови стояли, погрібець, що розвалився… Все як насправді. Ось така сумна картина.

Микола Володимирович щовихідних буває в «Парку». Сам привозить свої вироби. Ніхто за це йому нічого не платить і навіть на бензин грошей ніхто не дає.

12

– Сам привіз, сам приніс, – каже Микола. –  Вранці знову. Ніхто не допомагає і нічого не дає. Але для мене головне, щоб на це все люди подивилися, щоб відчували, що Україна не вмерла. А на чому тримається наша країна?  На ентузіастах. Хто по дереву щось робить, хто вишиває, хто ліпить…

Я  водієм працюю, то де яка копійка, де щось закалимлю, все йде на матеріали. Весь свій вільний час цим займаюся. Дочка любить зі мною їздити на "Київську Русь". А так їй більше до вподоби малювати.

А ще в четвертій обухівській школі я зробив  музей. Такої школи-музею ви більш ніде не знайдете, навіть по всій Україні. На кожному поверсі – музей. Перший поверх – знаряддя праці. Другий – українські сорочки. Третій – козацтво. Робили ми все це разом з дітьми. Ніщо не зламане,  від того всі дивуються. Коли діти самі роблять, то й не ламають. З дітьми працювати потрібно, не кричати і не сварити. Вони дорожать своїм музеєм,  самі чатують, коли приїздять до музею з інших шкіл, щоб, не  дай бог, не поламали. Завітайте до школи, самі все побачите.

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->