Маловідома Київщина

В гостях у Катерини Білокур

У червні виповнилося рівно півстоліття, як не стало великої української художниці з Яготинщини

Початок зими 1900-го явив світові маленьку дівчинку Катрю Білокур, яка згодом, не маючи за плечима ні шкіл, ані вчителів, стане відомою художницею не тільки в Україні, а й далеко за її межами. А початок літа 1961-го забрав її від нас – уже хвору й немічну – назавжди. Проте у селі Богданівці, де на власному обійсті до останніх днів мешкала Катерина зі своєю матір’ю, досі збереглася їхня хата. Зараз там Меморіальний музей-садиба. Він і досі береже дух і настрій, що з їхньою допомогою, відмовившись від усього – заміжжя, дітей, щасливої жіночої долі, – талановита мешканка Київщини малювала свої чудові квіти.  

В’яз, що пам’ятає художницю  
Відвідати садибу знаменитої богданівської майстрині мала намір давно, та все не складалося. Тож із задоволенням сприйняла редакційне завдання. Хочеться думати, що небо в червні 1961-го, коли Катерина Білокур пішла від нас, плакало затяжним дощем, немов шкодуючи, що така людина залишила білий світ. Та поки долаю оті 24 кілометри, що відділяють Богданівку від Яготина, немилосердно пече сонце, ніби перешкоджаючи здійсненню давнього бажання. Аж ось і Богданівка. Ще трішки петляємо вулицями (а зі мною поїхала господиня Яготинської картинної галереї Віра Кольга) і потрапляємо на куток, де колись мешкала родина художниці. Біля її обійстя – гранітна стела з написом: «Вклонімося землі, де жила й працювала Катерина Білокур. Звідси – з біленької селянської хати – рушила у великі світи творчість народної художниці, пішла до людей її малярська поезія…»
Біля двору, огородженого плетеним тином, – старезний в’яз, що пам’ятає багато життєвих перипетій, через які пройшла Катря. За хвірткою – колодязь і квіти, так милі її серцю. «Заходьте, гості, подивіться, як жила й де малювала Катерина Василівна, – зустрічає нас, переодягнувшись у вишиту сорочку й спідницю, теперішня директорка музею й одночасно екскурсовод Ольга Шаповал. – У хаті все збереглося так, як було за її життя…» Недалеко від дверей – потопає у квітах мармурова скульптура художниці, котру створив її племінник Іван Білокур. «Ці квіти особливо любила Катерина Василівна», – каже, помітивши мій погляд, пані Ольга.
Заходимо всередину – і якось не віриться, що у цих невеликих кімнатах (на той час, коли родина Білокурів збудувала хату, вона була досить просторою) вміщується біля 500 експонатів! Попід стінами – довгі лави й стіл, на якому – фотографії, у робочому кабінеті Катерини – стіл, де досі зберігається кілька її ескізів, мольберт, саморобні пензлі, тюбики олійних і акварельних фарб, невеликі палітри зі скла із засохлою фарбою, що нею користувалася художниця (до речі, у цю кімнату вона не пускала нікого – це було те святе місце, що допомагало їй творити), у спальні – ліжко й скриня.
Як і багато років тому, все стоїть на своїх місцях. Аби впевнитися, досить подивитися на два малюнки художниці, виконані олівцем. На стінах – частина її робіт (набагато більше – у картинній галереї в Яготині), тут і олівець, і олійні фарби. Ось – пейзаж «У Богданівці за греблею», а поряд – знову її улюблені квіти. Це вам і «Красотуля та жоржини», й «Жоржини на синьому тлі». А ще є «Птиці», «Портрет жінки в зеленому корсеті» й багато інших.
Та не тільки картини можна побачити у садибі художниці. Особисто мене чи не найбільше вразила невеличка, пожовкла від часу книжечка – букварик, завдяки якому колись самотужки навчилася читати маленька Катря. «Рано, ще до шкільного віку, мені хтось дав букваря, і я по ньому швидко навчилась читати... По цій причині батько вирішили, що для чого ж тоді Катрю віддавати в школу, якщо вона і сама вчиться, – розповідала пізніше художниця, – купимо ще один буквар, та й нехай вона собі помаленьку вчиться грамоті. Та й прясти пора вже її привчати... І сидить дівча чорноброве, і виводить маленькими рученятами тонку довгу нитку, і намотує її на веретено, а перед нею на клаптиках лежить буквар. І час від часу це дитя від гребеня та мички відривається і над тією дорогою книгою схиляється... На цьому її початкова, середня і вища освіта закінчилися». Та не тільки буквар – тут вам і сімейні світлини, й уривки з листів, і власна бібліотека господині: Шевченко, Гоголь, Чернишевський, чимало посібників з живопису.   
1212

«Малювати не дозволять – то й заміж не піду!»
«7 грудня 1900 року у Богданівці тоді Пирятинського повіту Полтавської губернії у сім'ї селянина Василя Йосиповича та його дружини Якилини Павлівни народилася дівчинка, яку нарекли Катериною, – пані Шаповал легко ввійшла у роль екскурсовода. – Уже з 1910 року стала Катерина працювати на різних сільських роботах, які були їй під силу. В дитинстві вона про живопис не чула й нічого не знала, що він існує на світі». Та доля розпорядилася так, що Катря над усе на світі захотіла малювати, відмовившись пізніше і від заміжжя, і від народження дітей. Мати доччине заняття вважала безглуздою справою. Аби довести власну правоту, Катерина вирішила втопитися. Побачив брат, сказав матері – та прибігла до доньки, коли Катря вже по пояс стояла у студеній осінній воді. Втопитися – не втопилася, а от ноги застудила – і з того часу її життя перетворилася ще й на суцільну боротьбу з хворобою.
До речі, малювати вона не вчилася ніде – робила так, як відчувала душею, як підказував їй Господь, доходячи до всього тільки власним досвідом. «Спочатку малювала на полотні, – розповідає Ольга Шаповал, – та не знала, що його треба особливим чином готувати, тож пізніше так плакала, коли картини потім зіпсувалися». Не розуміли Катриного потягу до малювання й односельці. А женихи, яких у неї таки вистачало, розбіглися геть усі до одного, коли вона у них питала: «Якщо вийду заміж, малювати дозволиш?»  Хлопці дивувалися: де ж це видано, аби сільська жінка – замість поратися по хазяйству й дітьми займатися – та малювала?! Але відмовитися від малярської долі було над її сили, тому й лишилася одна, не подарувавши матері ні зятя, ні онуків. Натомість блаженна, як називали її у селі, їздила аж під Пирятин – там росли «потрібні» для полотна квіти, їх вона ніколи не зривала, казала, що помруть тоді, загине їхня душа, сідала побіля й малювала з натури, а назад поверталася пішки.
Цікаво, що пензлики, необхідні їй для малювання, Катерина робила сама. А ще – фарби: із буряка, цибулі, калини, бузини, але вони не були якісними, тому раділа, коли вдавалося роздобути олійних. «Їй таки хтось допомагав, пригадували пізніше люди, – продовжує екскурсовод, – кажуть, один священик навчив, як ґрунтувати полотно...» А перші свої роботи вона малювала взагалі на… фанерних дошках. Одна з них – «Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач» – зараз зберігається в Яготинській картинній галереї.
Поки слухаю, зупиняюсь поглядом на фіолетових квітах, що ростуть… на печі. «Це розпис Ганни Самарської – єдиної учениці Катерини Василівни, – чую від пані Ольги, – зараз вона живе у Петриківці, а в картинній галереї можна побачити її дитячий малюнок, зроблений кольоровими олівцями на одному із занять у Білокур». Виявляється, самотність – не єдина проблема, яка заважала її життю. У Білокурів були й інші серйозні сімейні проблеми. Колгоспниками вони стали аж після війни, а до того батько теслював і входив у будівельну бригаду, брат Григорій працював столяром і вмів лагодити музичні інструменти. Проте мати не любила невістку – бо була з багатодітної бідної родини. Та 1951 року (батька на той час уже не стало) тяжко хвора Якилина Павлівна вирішує, що Григорій з дружиною Христею й 5 дітьми мусять переїхати до них. Для Катерини почалися нові випробування – Христя, яка тягла на собі все господарство, не упускала жодної миті, коли можна було допекти до живого. Але художниця, ковтаючи сльози й незважаючи на образи, все одно малювала, тим більше що йти не було куди – попри світове визнання жодному з тогочасних урядовців не спало на думку допомогти хворій художниці з житлом не те що у столиці, а хоча б у Яготині. А в червні – через тиждень після смерті матері – життя Катерини Білокур обірвалося. Та я, стоячи на обійсті, де ходили її ноги, дивлячись на картини, котрі пам’ятають дотики її рук, розумію – у серцях українців ця жінка житиме завжди.

Валерія Калиновська

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->