Ходить здорові

Психотерапевт Тетяна ДУГЕЛЬНА: Я сперечалася навіть із Богом…

14Mайже рік тому Тетяну Дугельну – засновницю і провідного фахівця Центру сім’ї «Лелека» – визнали жінкою ІІІ тисячоліття. Сама Тетяна каже, що це сталося багато в чому завдяки її теперішньому чоловікові, який перетворив її на справжню жінку на духовному рівні. Ще півтора десятка років тому її життя було нестерпним, а сьогодні пані Тетяна допомагає іншим боротися зі складними психологічними проблемами, рятує сім’ї від розпаду у, здавалося б, безнадійних ситуаціях, вчить людей краще розуміти самих себе. Аби усвідомити, як це стало можливим і що можна взяти на озброєння кожному з нас, ми й публікуємо сьогодні  історію цієї незвичайної жінки.

Хочу цей світ зробити кращим
– Пані Тетяно, у вашому житті сталося чимало досить незвичайних речей – клінічна смерть, регенерація органу, уміння бачити людей наскрізь… Розуміючи, що все у Всесвіті відбувається не просто так, хочу запитати: що спричинило саме такий розвиток подій?
– Справді, я – жінка, котра досягла у своєму житті певного рівня, а статус «Жінка ІІІ тисячоліття» – це, по суті, визнання суспільством моїх певних досягнень, тому що я хочу цей світ зробити кращим. Тобто моя місія – привнести у наш світ побільше світла, любові, тепла й подарувати людям надію на те, що все – у їхніх власних руках. Я знаю, що прийшла у цей світ не випадково, як, зрештою, і кожен з нас, – а задля того, аби показати своїм життям, своїми вчинками, що можливо все і чудо – поруч. Завдяки Богові мені це вдається: все моє життя проходить на грані наукового й ненаукового, а саме на грані чуда.
Чому так? Тут, мабуть, варто згадати, як узагалі починалось моє життя. А воно починалось звичайно, як у багатьох сучасних жінок, які росли у сім’ях, де мама мала дуже складні стосунки зі своїми чоловіками. Щоправда, тоді, коли була ще маленькою дівчинкою, я дивилася на світ тільки через призму добра: у найгіршому намагалась знайти щось добре, а в самому руйнівному – певний смисл. Тож не дивно, що після школи я пішла в медицину і закінчила з відзнакою медучилище. Причому я вчила не просто медицину, а намагалась осягнути систему через мікробіологію. Мене завжди захоплювала можливість клітини відновлюватися з найбільш критичного стану. Через багато років, коли за допомогою певних психотехнік мені вдалося відновити видалений яєчник, я зрозуміла, що ота дитяча безпосередня віра в чудо веде мене упродовж усього життя.

Конфлікт у сім’ї – основа для її розвитку
– Логічним кроком було б продовження навчання в медінституті…   
– З точки зору суспільства – так, та в цей момент стався розрив між моїм соціальним і особистим життям. Я вже тоді починала розуміти, що в діяльності сучасних лікарів дуже мало правди, що вони обманюють своїх пацієнтів, а поповнювати лави таких фахівців я не хотіла. Окрім того, саме в той час я виходжу заміж, і ми з чоловіком їдемо в Київ – знімаємо там квартиру.  Кохання, перший чоловік, щастя… І вже у 19 я народжую свою першу доньку від коханого чоловіка, й живу з ним 10 років у створеній ілюзії ідеальної сім’ї. Сім’я справді хороша, але тоді мене не вчили ані мама, ані бабуся, що конфлікти бувають обов’язково і що вони розвивають сім’ю.
Це вже зараз я знаю, тож коли до мене приходять на консультацію подружжя, я їм кажу: якщо ви навчитеся виходити з конфліктів конструктивно,  будете розвиватися. Іншими словами, не ображати одне одного фізично і психологічно, а домовлятися, визначати, де чия відповідальність. До того ж не тільки жінка повинна це говорити, а й чоловік. Якщо справді люблять, зазвичай ідуть одне одному назустріч. Тобто йдеться про те, що конфліктна енергія – сама по собі не конструктивна й не деструктивна, вона просто існує. Конфлікти є у всьому: в середині організму вони провокують біль, у стосунках – це біль на психічному рівні, конфлікти у тонкому світі викликають спалахи на Сонці й магнітні бурі. І наше завдання – навчитися жити з цим без руйнації. Та я тоді ще цього не усвідомлювала, і черговий серйозний конфлікт з чоловіком став причиною мого рішення від нього піти.
– Але чому, намагаючись у всьому бачити позитив, ви не спробували зберегти стосунки й вивести їх на якісно новий рівень? Зрештою, чому не народили ще одну дитину?
– Напевне, тому, що на той час я не вірила, що ми з цим чоловіком можемо жити разом. Тож коли наступала чергова вагітність (а вона таки приходила, як би я не береглася!), я йшла робити аборт. За ті роки, що ми з ним прожили разом, я зробила їх дуже багато, тож можете собі уявити, яка кількість образ на чоловіка накопичилася у мене всередині. Окрім того, у мене 2-а група крові, негативний резус, і лікарі мені постійно говорили, що нормальну дитину я народити не зможу. Я тоді була надто молода й недосвідчена, тому вірила лікарям – більше вірити було нікому. Це вже нині, займаючись трансперсональною й духовною психологією, я розумію, що це було відпрацювання карми.
Що відбувалося далі? Хоч я й пішла від чоловіка, у просторі не було заплановано, аби я жила одна. І у моєму житті дуже швидко з’являється інший, котрий став моїм другим чоловіком, і я – теж від коханого чоловіка – народжую другу доньку, чудову дівчинку-індиго, у якої вже зараз проявляються здібності до цілительства. Тому я завжди кажу, що в мне два успішних шлюби: маю двох доньок і обох – від коханих чоловіків. А жінки повинні зрозуміти, що чоловіка слід поважати тільки за те, що ти від нього стала матір’ю. Яким би він не був – зрадив, образив, – це дасть тобі сили його пробачити, а значить – розвиватися і йти по життю далі.  

А далі... рух до світла
– І десь у цей час у вас була клінічна смерть. Яких висновків ви дійшли, повернувшись звідти у наш світ?
– Після других пологів організм у мене був ослаблений. Окрім того, я тоді дуже багато працювала – займалася рекламою горілки однієї з торгових марок, хоча, як з’ясувалося пізніше, робити цього права не мала, моє призначення – зцілювати людей, а не підштовхувати до прірви. Тому клінічна смерть стала для мене тією межею, коли мені сказали: ти не можеш цього робити. А сталося це, коли 11 років тому мене забрали в лікарню по швидкій. Лікарі не змогли поставити правильний діагноз, і хоч я почувалася вкрай погано, вони не хотіли оперувати вночі, мовляв, доживе до ранку, а мені це ледь не коштувало життя. Вже під наркозом я чула все, про що вони розмовляли, з’ясовуючи, що і як видаляти, й бачила своє тіло ніби збоку. Болю при цьому не було, а далі – рух до світла. Це сталося в той момент, коли, як я розумію, усі прилади показали зупинку серця. Саме в цю мить моєму чоловікові здалося, що я померла, і він забіг в операційну зі словами: «Тільки не помирай – у нас двоє дітей». Для мене ці слова, які він промовив майже пошепки, пролунали дуже голосно. Я йому відповіла: «Ти сильний – ти впораєшся».
Та мені сказали, що я мушу повертатися. Я говорила: «Не хочу – там дуже багато болю й страждань, а я втомилася». Та якась світлова сутність – поле, гармонія, щастя, спокій (все, що характеризує світ, куди ми приходимо після смерті), якийсь голос відповів мені, що ще не час. Я сперечалася, бо не хотіла повертатися, і зараз я можу сказати, що сперечалася я із самим Богом. І саме тоді я почула крик мого чоловіка – і почала повертатися. Хоча ще намагалася сперечатися: мовляв, ти чудовий батько… У мене й перший чоловік дуже хороший. Це я вже сьогодні можу сказати, відпустивши всі образи на нього, що, до речі, дало мені можливість з часом виростити видалений того дня яєчник і трубу. Пізніше це зафіксували медичні прилади, а сам результат дуже здивував лікарів, але це – чиста правда.

Корені всіх хвороб – у проблемах психіки
Між іншим, саме повернення, входження в тіло – дуже болісний процес. Все тому, що тіло маленьке, а наше світлове поле, наш дух, який повинен увійти у тіло, досить великого розміру. Тож відчуття таке, що тебе заштовхують у темницю. А наприкінці операції вихід з тіла повторився, причому я вже не затримуюсь і не роздивляюся власне тіло, а з величезною швидкістю лечу до світла. Та мене знову зупиняють і кажуть: ти повинна виконати свою місію – мусиш стати цілителем.  
А після операції мене починають лікувати, призначають гормони, і час від часу лікарі констатують, що підібрали не той. У результаті я швидко набираю вагу, а разом із нею додається ще й купа проблем, тому я приймаю рішення припинити лікування й починаю займатися психологією. Ще раніше залишаю фірму. Вже почавши працювати зі свідомістю, я розумію: мені – на клітинному рівні – порушили усвідомлення клітиною, що таке гармонія. З цим доведеться працювати довше, ніж навіть над процесом запуску регенерації органа.
– Пані Тетяно, але ж не всі, хто починає займатися психологією, досягають таких результатів, як ви…
– Скоріше за все, так було заплановано, бо в моєму житті з’являється Марк Воронов, мій учитель. Це – надзвичайний майстер, якого вже 5 років немає з нами в цьому світі. Саме він тоді вчив мене основам психосоматики (ці знання я тепер передаю студентам-психологам, я їх вчу працювати з будь-якими захворюваннями, тому що психосоматика – спочатку порушення на рівні психіки, а потім його проекція на фізичне тіло).
– Тобто проблеми на рівні психіки провокують захворювання на рівні тіла?
– Так, абсолютно всі захворювання на рівні тіла спровоковані проблемами з психікою, і конкретна проблема б’є конкретний орган. А наші лікарі намагаються вилікувати тіло – ведуть боротьбу з наслідком, а не з причиною, але про це ми поговоримо наступного разу.

Валерія Калиновська

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->