Маловідома Київщина

Ксаверівська школа пам'ятає Гагаріна
Зустріч ВИПУСКНИКІВ – ЮВІЛЯРІВ 1961 ТА 1966 РОКІВ

1515

Навно завершився навчальний рік, шкільний дзвоник радо сповістив усім про довгоочікуване літо й веселі шкільні канікули. Світлі й охайні класи Ксаверівської школи, що на Васильківщині, сповнено незвичайною тишею. Здається, життя цієї, як і багатьох інших шкіл, завмерло. Але то лише здається… Школа затамувала подих в очікуванні особливих для неї гостей, незвичайного свята…

…Того суботнього дня погода аж ніяк не налаштовувала на святковий настрій. Ближче до обіду небо затягло хмарами, потім пішов дрібний і холодний, ніби осінній, рясний дощ, який згодом перетворився в суцільну зливу…
Та то байдуже! Долаючи водяні потоки, прикриваючись від вітру та дощу барвистими парасольками, до школи поспішали поодинці чи парами дорослі солідні чоловіки, гарно одягнені зрілого віку жінки. То летіли на крилах надії випускники школи на свою ювілейну зустріч. Вони переступили поріг Ксаверівської (тоді ще новобудови) школи і сміливо вирушили у широкий світ у далеких 1961-му та 1966 роках. Сьогодні у них ювілей – одні зустрічають своє 45-е літо, інші – поважне 50-ліття з дня одержання атестатів.
У затишному коридорі школи гостей зустрічають її нинішні господарі: Лідія Володимирівна Мішина – директор, Катерина Григорівна Шевченко – заступник директора з виховної роботи, Ольга Володимирівна Пономаренко – заступник директора з навчальної роботи, Ліза Володимирівна Шур – педагог-організатор. Вони щиро запрошують гостей оглянути класні кімнати, пройти до шкільного музею.
Саме тут було особливо гамірно, бо кожен експонат викликав у ювілярів подив і спогади. Вже з порогу гості ніби потрапили у своє бурхливе піонерське життя – за склом вітрини розміщено піонерські атрибути, з якими і збори класу проводили, і на шкільну лінійку шикувалися, і у похід вирушали: прапор піонерського загону, вимпели переможця змагань, піонерський горн та барабан. «Молодці, зберегли, не розпорошили історію!» – захоплено говорили один одному.
У другій залі музею – справжній дух історії школи. На стендах – дбайливо збережені фотографії, кожна з яких – окрема сторінка життя цієї сільської школи. Наші гості знайшли й себе на світлинах, впізнали в отих з червоними галстуками на грудях акуратно зачесаних хлопчаках та дівчатках з білими бантами. Хтось зупинився біля фото усміхненого Юрія Гагаріна й дзвінко по-дитячому засміявся. То одна з поважних випускниць пригадала день зустрічі першого космонавта СРСР з жителями та школярами Ксаверівки у далекому 1963 році. Вона ж йому ще й галстук піонерський пов’язувала! Інша фотографія нагадала про урочистості вшанування Героїв Соціалістичної Праці, знатних ланкових Васильківського району С. Д. Виштак та О. К. Диптан. Хтось нагадав про приїзд до їхнього тоді передового колгоспу, очолюваного Василем Васильовичем Рубаником, делегації з далекого Острова свободи – Куби. Скільки тих цікавих зустрічей було у їхньому шкільному житті! Адже село розбудовувалося, кріпло, було кращим у районі. До речі, одна з вітрин шкільного музею присвячена тодішньому голові колгоспу «Дружба», персональному пенсіонерові, учасникові бойових дій В. В. Рубанику, який прийняв господарство у 1953 році і віддав йому 16 років чесної праці. Завдяки його старанням у селі було зведено нову двоповерхову школу, першими випускниками якої стали саме ось ці винуватці сьогоднішніх урочистостей. Передали родичі до шкільного музею орденські свідоцтва В.В. Рубаника, фото, матеріали з міськрайонки «Шлях Ілліча», особисту сорочку-вишиванку шанованого голови колгоспу.
Фотографії… Обличчя… Спогади... І сум за минулим ледь торкнувся душ наших випускників, і радість від прожитих довгих літ…
Аж ось тишу шкільних коридорів наповнив голос мелодійного дзвоника. Це дирекція школи запрошує своїх гостей-учнів до актової зали. Розпочинається свято зустрічі з випускниками.
Ніжно обіймаючи за плечі двох малих школяриків в гарному українському одязі, до присутніх звертається директор школи Лідія Володимирівна Мішина:
– Ось такими малюками багато років тому ви прийшли до цієї школи, щоб навчитися грамоті, набратися знань. Вам пощастило, ви стали першими випускниками школи-новобудови, із цих стін ви випурхнули, як пташенята, у широкий світ. По-різному склалася ваша доля, але й через роки з почуттям вдячності та поваги ви прийшли до рідного її порогу. Багато змін відбулося за ці роки. Менше стало учнів у школі, всього 135. Першокласників на новий навчальний рік очікуємо 18. Навчальний процес забезпечують 25 учителів, а порядок у школі і красу на квітниках підтримують 14 техпрацівників. Хоч нас і небагато, але стараємося триматися гідно. Із 38 шкіл Васильківського району ми – одні з кращих. За підсумками освітньої діяльності маємо перше місце у досягненнях з фізичної культури, друге – за рівнем виховної роботи, у десятці – з навчальної. Школа живе цікавим наповненим життям…
А далі для шановних гостей школи були яскраві мистецькі дарунки.
Ось залунала не знана сучасним школярам бадьора піонерська пісня – і до зали упевненою маршевою ходою увійшов загін юних піонерів у пілотках, з червоними галстуками на грудях. Лунко звучить піонерська речівка, повертає присутніх у роки далекого дитинства. Поруч із дітьми у такому ж убранні, як колись піонерська вожата, і їхня наставниця – старший товариш – заступник директора з виховної роботи Катерина Шевченко. Молода, завзята, ініціативна, з розпашілим від хвилювання обличчям, з яскравими жаринками в очах. Хвилюється за своїх вихованців, підбадьорює.
Піонерський марш змінюється ліричною мелодією, і до гостей виходить юна талановита співачка, учениця школи Настя Бачинська. Зворушливо і щиро линуть слова пісні «Сімейний альбом», посіявши легку тривогу в серцях присутніх.
З привітальним словом звернувся до ювілярів-випускників їхній друг і ровесник, знаний у нашому районі поет-аматор Анатолій Дмитрович Талалай, який прочитав друзям свої вірші, спеціально написані до цього дня. А зі словами-спогадами виступили Василь Васильович Панченко та Надія Миколаївна Шаблій. Говорили про дитинство і юність, про свою наполегливу працю – розумову і фізичну, та особливо наголошували на притаманній їхньому поколінню вірній міцній шкільній дружбі. Мабуть, оце справжнє почуття дружби і зібрало в цей день їх близько 35 чоловік тут, на рідній батьківській землі.
На завершення урочистостей танцювальний колектив школи подарував гостям яскравий іскрометний український танок.
А потім почали гомоніти парами, групами, бо ж цікаво, хто звідки приїхав, хто як прожив ці роки, як життя склалося.
Ось Микола Іванович Тонковид бережно гортає свій класний – від років уже з пожовкливи сторінками, але ще яскравим фіолетовим чорнилом – журнал (дирекція школи потурбувалася, віднайшли в архіві), шукає своє прізвище у колонці учнів. Дивимося разом із ним оцінки успішності. Сьогодні він знаний і шанований у районі лікар-терапевт Гребінківської лікарні.
Цікавою, на мій погляд, є доля Ніни Микитівни Вільшанської. Каже, що мріяла стати лікарем, та не збулося. Зате стала бабусею дев’яти внуків. Разом із нею на зустріч приїхав і чоловік – Василь Олександрович, і син Олег – батько сімох її онучат. Ось якого орла виростила, значить – щаслива.
Не лише з Київщини прилетіли на шкільне подвір’я випускники-соколи. Приїхав до батьківської хати, повернувся ненадовго на рідну землю, до рідного села Борис Петрович Рябець аж із далекого Луганська. Закінчив школу, далі ремісниче училище. Працював на заводі. Потім – армійська служба. Після демобілізації потягло на схід, на Донбас. Так доля занесла Бориса Петровича до міста Луганська. Сорок років життя далеко від рідного краю… Але знай наших! Працював на заводі сумлінно, має державні нагороди – два ордени, виховав хорошого сина, що здобув університетську освіту. Каже, що приємно перебувати тут, на рідній серцю малій батьківщині.
Щирі слова подяки лунали і на адресу Святослава Михайловича Конопольського, нині жителя Василькова, який приклав чимало зусиль, щоб зібрати на ювілей своїх ровесників. Справжній організатор: і листи написав, і подзвонив, і привіт передав від тих, хто не зміг приїхати чи прийти через хворобу чи інші життєві негаразди.
Свято закінчилося, але нерозірваними залишаються товариські стосунки, ота справжня шкільна дружба і повага один до одного, які кличуть їх тепер уже на наступний ювілей. Хочеться побажати їм, випускникам далеких 1961-го та 1966 років, життєлюбства і оптимізму, здоров’я і надії на нові зустрічі.

Людмила Дерев’янко,
громадський кореспондент «ВК»

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->