Ходить здорові

Кохання лікує все
Велика мрія і прості щоденні радощі здатні здолати навіть рак

Минулого разу ми з вами розмовляли про те, що тривалість життя хворого на рак залежить не тільки від вдалої операції чи правильного консервативного лікування, але й від того, як він харчується, яким є його режим активності й відпочинку. А психологічна обстановка відіграє якусь роль? Однозначно – так!

Одразу хочемо сказати: психологічний чинник часто вирішальний, коли пацієнтів із сумним діагнозом намагаються поставити на ноги. І це не просто слова. Центральна нервова система – не автономна структура, а частина систем людського організму, в які об’єднуються органи, аби працювати злагоджено. Уявіть, що вам сказали: «У вас рак». Уявили? Поки злоякісна пухлина зробить свою чорну справу, людина, дізнавшись про такий діагноз, може відправитись до предків від інфаркту чи інсульту через дуже сильне емоційне навантаження. А самим лише «заспокойся, заспокойся» тут не обійтись.
– Як показує практика, з психологічними проблемами таких хворих найчастіше стикаються не психотерапевти чи психологи, а онкологи – ті, хто веде пацієнта з раковим діагнозом, – розповідає практикуючий психотерапевт Світлана Дмитришина. – Воно й не дивно. Це у тих же Штатах психотерапевт стає ледь не членом родини. У нас до «терапевта душі» йдуть, коли вже стався якийсь нервовий зрив або ж над людиною маячить ледь не психіатричний діагноз. У моїй особистій 14-річній практиці онкохворі, в яких серйозно здали нерви, приходили не так уже й часто – лише завдяки тому, що в них виявилися дбайливі родичі і не дали їм розкиснути в боротьбі з недугою.

Онкодіагноз. Право знати
…Перші труднощі виникають тоді, коли лікар і близькі постають перед вибором: казати чи не казати людині? А якщо сказати – то як?
– Психіка людей настільки різна, що загальних рекомендацій у цьому випадку вам не дасть жоден психотерапевт, – говорить лікар. – Але вводити в оману людину не потрібно. Це не означає, що її слід шарахнути по мізках страшним діагнозом, та набагато гірше буде, якщо хворий дізнається про рак випадково і без підготовки. Але це моя суто особиста думка як фахівця – в медичному середовищі точились і ще довго будуть точитися суперечки з цього приводу.
Світлана Богданівна пояснює: найголовніше – хворий мусить зрозуміти, що його діагноз – не найгірше, що стається у світі:
– Звісно, в такій постановці питання є певна доля лукавства. Та це саме той випадок, коли, перефразовуючи, лукавство – заради блага. Але якщо людина знатиме, що десь поруч живе старенька, яка тягне від пенсії до пенсії, а Японію накрило цунамі й позбавило тисячі людей даху над головою, стається перебудова мізків. Як ми кажемо: наступає виважене сприйняття реалій.
Психотерапевт підкреслює: звісно, якщо погано комусь іншому, людині навряд чи стане від того легше. Але ракові пацієнти не повинні відчувати себе приреченими, вважаючи, що життя несправедливо обійшлося лише з ними.
Ще один нюанс такого психотерапевтичного кроку: коли пацієнт з онкодіагнозом замислюється над долею ближнього, це породжує природне співчуття і бажання хоч якось допомогти – в підсвідомості з’являється інша домінанта, хворий відчуває себе сильним. А це якраз те, що нам і треба.

А Кайлі перемогла рак!..
Наша сьогоднішня співрозмовниця продовжує: якщо ви все ж таки вирішили повідомити онкохворому його діагноз, йдіть до цього поступово, готуйте людину не до думки, що їй залишилось прожити менше, ніж іншим (по-перше, це спірне питання, бо при рано виявленому діагнозі рак можна вилікувати, а по-друге, ми всі рано чи пізно помремо), а підведіть її до того, що кожна хвороба має методи лікування, вселіть віру в медицину, налаштуйте, врешті-решт, на перемогу над недугою.
– І ще одне. На момент, коли людині скажуть про рак, вона повинна відчути, що потрібна в цьому світі. Постійно розмовляйте з нею про стратегічні речі, які особливо їй важливі. Наприклад, про будинок, який вона взялась звести для дітей – отже, не має права розкисати і повинна взяти себе в руки, щоб полікуватися, а потім завершити почате. Або про мрію об’їхати весь світ: як свідчить моя особиста практика, незалежно від інших інтересів, подорожі – одні з найсильніших радощів життя для більшості з нас. Чи ж про роботу, де її чекають співробітники, бо вона – незамінний і авторитетний працівник. Аналізуйте! І ви тоді зрозумієте, ЩО потрібно для психологічної підтримки саме цього хворого. Витісніть його думки про погане думками, що треба і МОЖНА жити, – це ПРАЦЮЄ.
А ще, як відомо, дуже гарно впливає приклад публічних людей, які захворіли, але знайшли сили боротися з недугою. Минулого разу ми згадували про австралійську співачку Кайлі Міноуг, у якої знайшли злоякісну пухлину грудей, але співачка повернулась на сцену. Серед інших зірок, що перемогли рак, – актор Роберт де Ніро, співачка Анестейша, рок-співак Род Стюарт.

Їж, молись, кохай – як і завжди
Та це, так би мовити, стратегічні моменти. А в якій психологічній обстановці онкопацієнт має жити щодня, щогодини?
– Перше правило – НІКОЛИ не підкреслюйте, що хворий після встановленого діагнозу одразу ж перейшов до іншої категорії людей, – стверджує психотерапевт. – Навпаки, поверніть так, щоб він відчув – нічого надстрашного не трапилося, життя йде далі, потрібно лише пристосуватися до певного режиму – регулярно оглядатися у фахівців, вчасно приймати ліки. Словом, підтримуйте той уклад, яким хворий жив і раніше. Якщо немає необхідності щось змінювати – хай просинається, снідає, вигулює собаку в той самий час, що він робив і до хвороби. Якщо завзятий рибалка – ну, заохотьте його купити нарешті той омріяний спінінг. Якщо є фізичні сили – хай іде на свою улюблену риболовлю – не бійтеся, від такого критично не перевтомлюються, фізичний стан не постраждає. А помірна приємна фізична втома через подорож до річки тільки піде на користь – головне, аби перевтоми не було. Але це все можна ж обговорити. Коротше кажучи, фантазуйте! Або, як кажуть медики, приємні емоції потрібно приймати регулярно.
Є й інші секрети, котрі не завадить знати родичам онкохворих.
– А ще пам’ятайте, що дуже сильним психологічним стимулятором є кохання, – додає лікарка, – звісно, без стресів і кіношного заплутаного сюжету. Я завжди згадую фільм американських кінематографістів «На краю щастя». Чоловік і жінка покохали одне одного, але обоє хворіли на рак, зустрілися ж у період переосмислення життя. Почуття, які з’явились у них несподівано, допомогли боротися не тільки з фізичною стороною недуги, але і з депресією. Якщо хочете підняти людині дух, зробіть так, щоб вона стрибала від щастя.
Звісно, якщо хвороба зайшла надто далеко, ні стрибати, ні пропускати через себе надсильні емоції не можна. Та скільки вдасться, стільки підживлюйте онкохворого позитивом, стимулюйте займатися улюбленою справою, розділіть з ним його хобі.
Хворі на рак дуже чутливо реагують на заборони: їм здається, що природа й так несправедливо покарала їх раком, а тут ще неохідно обмежувати себе в чомусь. Тому краще прибрати шкідливий чинник з-перед очей. Наприклад, якщо у людини рак шлунку і треба перейти на дієтичне харчування, не жуйте перед нею якусь заборонену смакоту. Якщо у жінки пухлина яєчників і їй не можна вагітніти, уникайте товариств, де є маленькі діти, чи перегляду сімейних мелодрам за участі малюків. Це може боляче вдарити по психіці онкохворого.

Оксана КОВТОНЮК

Пухлина любить «вередувати»
– Онкопацієнти стають дуже дратівливими, але не тільки через те, що дізналися про діагноз, – розповідає онколог Сергій Михайловський. – Пухлина «поїдає» внутрішні ресурси організму, він повинен перебудуватися і пристосовуватися до хвороби. Тобто, порушується його звичний стан, внутрішній баланс. Тому коли такі хворі надто чутливо реагують на якісь подразники, не сприйміть це як вередливість. Вони можуть чіплятися до близьких через всяку елементарщину: «Занадто голосно грає музика з приймача – вимкни», «Вмираю з голоду – а ти бабляєшся на кухні», «Забагато сонця в кімнаті – я ж просив заштормити вікно» тощо. Але згадайте, коли у вас боліло вухо – ви страждали і вередували, як, щонайменше, при тропічній лихоманці, й тоді дуже добре зрозумієте хворого, якого природа нагородила одним з найскладніших діагнозів.

Психодопомога для… онкологів
У розвинених країнах у сфері психології вже давним-давно виділили окремий напрямок – онкопсихологію. Аби здобути ліцензію на такий рід діяльності, лікар повинен не один рік пропрацювати у галузі загальної психотерапії, пройти курси перепідготовки і скласти кілька проміжних іспитів. Американські вчені довели на практиці, що підключення внутрішніх психологічних резервів допомагає збільшити кількість вилікуваних від раку 2-ї і 3-ї стадій – до 75, 4-ї стадії – до 25 відсотків. Найцікавіше, що в тих же Сполучених Штатах Америки піклуються про психологічний стан не тільки онкохворих, але і лікарів, котрі щодня протягом багатьох років бачать таке людське горе.
А як у нас? Згідно з інструкцією при онкоцентрах мають функціонувати спеціальні кабінети психологічної підтримки таких хворих, кажуть практикуючі лікарі, та в реаліях їх просто не існує. У пацієнтів, яким повідомили їх онкодіагноз, розвивається або невроз, або депресія – останнє частіше. Вони замикаються в собі. В таких випадках онкологи або самі призначають медикаментозне лікування, або ж запрошують на консультативну допомогу психотерапевта.
Про психологічну допомогу українським медикам не йдеться взагалі…

Не все так сумно!
Онкоситуація в нашій області, за даними прес-служби Міністерства охорони здоров’я України, має такий вигляд: станом на 2009 рік було виявлено 5 846 нових випадків захворювання на злоякісні пухлини, в той час коли ця цифра у 1999 році становила 5 961.
Попри сумний відголосок у вигляді Чорнобильської катастрофи, на думку МОЗ, ситуація з раковими хворобами на Київщині, якщо порівнювати її з іншими областями України, не найгірша: наприклад, у 2009 році у Харківській області було виявлено 9 355 нових випадків захворювання на злоякісні пухлини, у Дніпропетровській – 11 698, а в тій же Донецькій – цілих 14 620. На першому місці, як завжди, стоять злоякісні пухлини шлунку, легенів, молочної залози, шийки матки та шкіри.

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->