Реалії життя

Вода з крана провокує... рак і не тільки, Тo чи правда, що на водохреще вона стає цілющою?

За даними експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад 85% усіх захворювань у світі передається з водою – і від них щороку помирають 25 млн чоловік.
В Україні ж, як зазначають екологи, якість питної води погіршується з кожним роком. Наша вода, якщо вірити статистиці ВООЗ, за якістю посідає 85-е місце у світі. Про те яку воду ми п’ємо, точно не знають навіть фахівці, оскільки ігри довкола державних стандартів на неї давно перейшли критичну межу. Яка ситуація нині склалася в Україні з цією проблемою, «Вістям Київщини» розповідає директор Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А. Думанського академік Владислав Гончарук.
– Скоро виповниться два роки, – розпочав Владислав Володимирович, – як у нашій країні повністю відсутні національні стандарти на питну воду. Скасовано їх з легкої руки нинішнього президента Академії медичних наук Андрія Сердюка, який свого часу виконував обов’язки міністра охорони здоров’я. З одного боку, крок ніби потрібний – ті стандарти, які мала Україна, давно застаріли й не відповідають світовим підходам до цього питання. З іншого – нашим інститутом, який проблемами якості питної води займається давно і дуже серйозно, розроблено нові державні стандарти, які спираються на світові, – і 4 роки тому я їх представив, – проте Сердюк блокує і їх.
 
– Можете розказати про нові стандарти більш детально…
– Насамперед я виключив звідти таке поняття, як гранично допустимі концентрації, яке давно перетворилося на абсурдне. Це тільки наші медики ніяк не можуть – чи з якихось причин не хочуть? – зрозуміти, що в принципі не може бути гранично допустимої концентрації сильних токсикантів для використання в їжу та питну воду. На сьогодні відомо понад 60 млн хімічних сполук – і щороку додається ще приблизно 4,5 млн. «Допомагають» у цьому передусім медицина – радше фармація – й агропромисловий комплекс. Фармфізнес синтезує нові лікарські препарати, переважно антибіотики, котрі в навколишньому середовищі не руйнуються, а зберігаються, як дуст, століттями. Натомість АПК створює нові отрутохімікати – пестициди та інші.
А проконтролювати наявність усіх цих 60 млн речовин у поверхневих водах просто неможливо, хоч як би ми хотіли це зробити. Причому це не під силу не тільки Україні, а й будь-якій іншій державі. Як хімік я можу вам сказати, що, навіть знаючи повний хімічний склад усього, що є у воді, передбачити, чи можна вживати її для пиття, нереально. Причин – дві: по-перше, ніхто й ніколи наперед вам не скаже, як взаємодіятимуть два токсиканти, які зустрічаються у воді у великих концентраціях, – а спільно вони можуть дати токсичність, яка в десятки разів перевищуватиме їхню власну. Окрім того, є ще й явище біоперетворення в оточуючому середовищі – при цьому утворюються напівпроміжні сполуки, ступінь токсичності котрих взагалі не можна ні оцінити, ні навіть спрогнозувати. Саме тому я запропонував оцінювати токсичність води за біотестами – на рівні організмів і клітин. Досліди проводилися на рибках, на корінцях цибулі, пшениці, на ембріонах риб, на одноклітинних дафніях і гідрах – загалом є десь півтора десятки різних організмів, на котрих ми перевіряємо ефект токсичної дії досліджуваної питної води. Рибок, скажімо, в таку воду ми поміщаємо на 4 доби й не годуємо, щоб не було додаткового впливу (риби спокійно переносять і 10-денне голодування) – за цей час переважна більшість рибок гине, так що й аналіз крові, аби з’ясувати рівень токсичності води, не доводиться робити в принципі. Бо якщо живий організм гине – це супертоксична вода. У водопровідній воді гинуть усі тест-організми, причому не за 4 доби, а впродовж першої. Трапляється, що й за 10–15 хвилин. Це свідчить про надвисокий ступінь токсичності.  
– Але ж люди щодня п’ють цю воду…
– Так, п’ють, але не гинуть вони лише тому, що мають велику масу тіла й дуже потужну імунну систему. А гідри й решта одноклітинних організмів, які використовуються в таких дослідах, захисної системи не мають – і клітина починає ділитися. Цей поділ викликається токсикантами, яких у воді дуже багато. Це, якщо хочете, механізм запуску ракових захворювань, а провокує його наша неякісна вода. І для мене не має значення, який саме токсикант викликає подібну реакцію. Важливо інше: вам безпечно пити цю воду чи ні? Причому медики, які займаються діагностикою онкохвороб, визначають високі концентрації. Я ж можу визначати на порядки менші дози, які призводять до початку негативних змін у наших клітинах.
– Владиславе Володимировичу, у нас є три види води, яку ми п’ємо – з-під крану, бюветна і бутильована. Ви можете коротко охарактеризувати якісні показники кожної з них?    
– Спочатку кілька слів про водопровідну – таку воду п’є переважна більшість українців, за винятком сільських місцевостей, де водопроводів досі просто немає. Вся ця вода хлорується – для того, щоб знищити мікроорганізми, які є у вихідній воді – її ми беремо, припустимо, з Дніпра чи якихось інших джерел, – щоб не було біологічного обростання. Але треба враховувати, що це – не патогенні мікроорганізми, не гепатит, не чума, а звичайна мікрофлора, яка живе навколо нас, та її надлишок не повинен потрапляти до організму людини. Тому що в будь-якому живому організмі живе власна мікрофлора, й коли порушується цей баланс, ми починаємо хворіти. Первинну мікрофлору людини формує грудне материнське молоко – і саме вона пізніше протистоїть усім зовнішнім впливам. Якщо людина хворіє і починає лікуватися антибіотиками, запускається дуже страшний механізм знищення мікроорганізмів в оточуючому середовищі. А все тому, що в людському організмі антибіотики, виконавши свою роль, не затримуються, а виводяться назовні. А потрапивши у будь-яку водойму, вони починають там знищувати корисну мікрофлору. Ще більш згубно діють різноманітні миючі засоби, які у своєму складі мають хлор. Скажімо, різниці між тим гіпохлоритом, який додають на водопровідних станціях, і тим, який є у рідинах на подобу доместоса, жодної, хіба що в концентраціях. А коли знищується корисна мікрофлора, на її місці у воді з’являється інша, більш агресивна й стійкіша до цих впливів.  
– Що ви маєте на увазі?  
– Років з 5 тому я виявив, що у водопровідних трубах, де багато активного хлору і звичайної мікрофлори ми не знаходимо, ще хтось живе. Я тоді звернувся до академіка Возіанова, який на той час очолював АМН, і в інституті – єдиному на теренах СНД, який займається мікромікозами, тобто грибками (це теж мікроорганізми, але надзвичайно агресивні), – з’ясували, що ці грибки пречудово почуваються у перенасиченій хлором воді. Раніше вони не розвивались у Дніпрі тільки тому, що там жила інша мікрофлора! Тобто насправді була рівновага – грибки там теж завжди були, але у дуже малих кількостях, і для людини це не створювало жодної загрози. А коли порушилася рівновага, почалися захворювання.
Й тепер ми у водопровідній воді знаходимо величезну кількість мікромікозів. Нещодавно проводили аналіз водопровідної води на дніпровській станції – в окремих джерелах, звідки береться вода для водопроводу, ми знайшли гігантські колонії мікромікозів. А вони викликають тяжкі захворювання, за зовнішніми проявами дуже схожі на рак. Коли людина помирає з таким діагнозом, потім з’ясовується, що в неї не пухлина, а кістки, які розкладаються буквально до попелу. Окрім того, ці мікромікози викликають тяжкі запалення легенів, які не лікуються жодними антибіотиками. Знаєте, чому? Бо чимало антибіотиків роблять на їх основі. І єдина можливість вилікувати людину – видалити вражене місце.    
– Чи є вода, де мікромікозів не зустрічається?
– На щастя, так – їх немає у підземних артезіанських водах. Чому? Бо ця мікрофлора живе тільки за присутності кисню. Тому вода у київських свердловинах, якщо вони обладнані без технологічних порушень, абсолютно безпечна, бо подається з великої глибини, де кисню немає. Тому якщо ця вода не змішується з водопровідною, вона бездоганно чиста, й саме її найкраще пити людині. А ось пити воду з-під крана не можна – якщо ваш організм чимось ослаблений, ви створюєте підґрунтя для того, щоб ці мікромікози розвивались уже в середині організму. Насправді сьогодні практично немає людей, не вражених мікозами. Зверніть увагу – насамперед вражаються нігті на руках і ногах. А препарати, які зараз широко рекламують (ламізин, мікосептин та інші), реально зарадити не можуть, бо мікозів – величезна кількість, а кожен із препаратів спрямований на якийсь окремий вид. Таких препаратів широкого спектру дії взагалі немає.
І все це – на додачу до хлору, який є дуже сильною природною отрутою, котру вперше використали німці під час І світової війни, отруївши багато росіян. До речі, саме тоді російський учений Зімін і створив протигаз, яким людство користується й досі. А раніше воду стерилізували, позбавляючись від мікроорганізмів звичайним кип’ятінням. Якщо прокип’ятити хлоровану, позбутися хлору можна, але він опиниться в повітрі, яке ми вдихаємо, а це ще гірше, бо разом із повітрям він відразу потраплятиме в кров і провокуватиме ще серйозніші хвороби. Під час хлорування води створюється ще одна супертоксична для людини речовина – діоксин. Синтезується він легко – під час обробки води хлором з’єднуються у міцну сполуку 2 молекули фенолу, точнісінько так само, як створюються будь-які полімери, а ось знищити його практично неможливо. І він теж сьогодні є у нашій водопровідній воді.   
– Досі йдуть дискусії щодо полімерної тари – вона безпечна для людини, адже в ПЕТ-пляшки пакують ту ж саму воду?
– Скажу коротко: будь-яка полімерна тара надзвичайно токсична – харчового полімеру не створили. Скажімо, зараз з’явився новий пластик – полікарбонат, дуже токсична речовина. Це такий прозорий пластик, який використовується переважно на трамвайних зупинках для покрівлі. І його ж зараз починають використовувати як тару для питної води. А роблять його просто з фенолу й ацетону. Потім з цієї речовини вимивається хлорований фенол супертоксичності.
– Чула, що ПЕТ-пляшки стають небезпечними тільки тоді, коли механічно пошкоджується їхня поверхня…
– Насправді це – кінцевий етап. Річ у тім, що вода має здатність розчиняти у собі все, різниця лише у часі. Коли роблять ПЕТ-пляшки, до полімерів додають пластифікатори, аби створити потрібну форму. А всі вони надзвичайно токсичні й швидко потрапляють у воду. Під час своїх досліджень ми їх знаходимо у воді відразу. Тому я казав і буду повторювати: найбільш безпечна тара, яка була, є і буде, – скляна. Скло, щоб ви знали, теж розчиняється – і ми у воді знаходимо чимало кремнію, та для здоров’я людини він нешкідливий.
– З водопровідною, бутильованою, яка витягує на себе все, що є у пластику, й артезіанською водами все зрозуміло, а що ви можете сказати про колодязну?
– Ця вода – одна з найсмачніших, та це зовсім не значить, що вона безпечна для здоров’я. З одного боку, на смак і колір визначити якість води неможливо в принципі. А з іншого – треба знати, чим цей смак зумовлений. Якщо нітратами, а найчастіше саме так і буває, то вона досить токсична. Чим відрізняється хімічна вода від питної? З точки зору хімії вода повинна бути без кольору, прозора, без смаку й запаху. Але це вже дистильована. Чим відрізняється від неї питна вода? Питна не повинна мати запаху й кольору, але мусить мати смак. Чим він викликаний? У першу чергу солями, котрі необхідні людському організму для нормальної життєдіяльності.
У природі ж дистильованої води ніде немає – вода, яка тече в річках чи під землею, обов’язково розчиняє у собі ті компоненти, котрі є у природному середовищі. Речовин, потрібних для нормального фізіологічного розвитку, усього 4: це кальцій з магнієм – з кальцію формуються наші кістки, а також натрій і калій. Саме натрій і кальцій і створюють той специфічний смак води, до якого ми звикаємо з дитинства, – без цих елементів неможливий обмін речовин у клітинах людського організму, а за їх браку починаються різноманітні захворювання. Дистильовану воду, як і перенасичену солями, пити не можна, бо вона вимиє з організму всі наявні в ньому солі, а цього допускати не можна. Коли людина під час трагедій на морі починає пити морську воду, її клітини просто розриваються – і все. Оптимум солей, необхідний організму людини, – приблизно 200–300 міліграмів на літр. Тому я у своєму стандарті й заклав оптимальне співвідношення солей – за кальцієм-магнієм і натрієм-калієм: кальцію там повинно бути приблизно втричі більше, ніж магнію, а натрію – в 10 разів більше, ніж калію.     
– Ви можете сказати, чим відрізняється водопровідна вода в Київській області від аналогічної води в інших регіонах України і в який бік?
– Та вона абсолютно скрізь шкідлива для здоров’я людини. І йдеться не тільки про Київ, Київську область чи Україну в цілому – ніде у світі водопровідна вода не відповідає людським вимогам. Вся вода без винятку – у Києві, Москві чи Нью-Йорку, – яка хлорується, токсична для людини. У світі є лише 2 міста, які мають альтернативну воду: Київ – з його артезіанськими свердловинами, і Бориспіль, де встановили 5 комплексів з доочистки водопровідної води, розроблених у нашому інституті. Один такий комплекс здатний забезпечити до 15 тис. людей бездоганною для людини водою. Затрати з електроенергії на кубометр цієї води – всього 16 Вт, в грошах це якихось 2-3 копійки.
Й такі комплекси можна обладнати і в інших містах, і з керівництвом деяких ми вже ведемо переговори з цього приводу, щоправда, не на Київщині. Та для того, аби вся Україна могла пити безпечну для здоров’я воду, на державному рівні слід затвердити національні стандарти на воду, які ми пропонуємо. Сьогодні ми маємо тільки санітарні норми й правила, які не можуть виконувати роль національних стандартів, та й то якась їх частина запроваджується з 2015-го року, а основна – аж з 2020-го, а до того часу – повна «свобода». Чому ніхто не порушує цих питань? Та тому, що це нікому не вигідно: бізнесу, який займається водою, краще, аби не було жодних стандартів – так можна наливати у пляшки все що заманеться. Особливо це стосується кулерів – там узагалі жодного контролю офіційного, а те, що ми робимо з власної ініціативи, підтверджує – вода досить токсична. Якщо ще врахувати, що в кулери, які перевернуті догори дном, постійно заходить повітря з того приміщення, в якому вони знаходяться, вода насичується всіма мікробами, які є в тому повітрі, а повітряно-крапельним шляхом передається чимало захворювань.    
– Владиславе Володимировичу, ще кілька слів про бутильовані води – що ви можете сказати про якість, приміром, «Боржомі»?
– Тут варто враховувати, що це – не питна, а лікувальна вода, котру пити просто так не можна – її потрібно пити лише за призначенням лікаря. Вона може викликати утворення каміння у нирках. Тобто лікувальними водами захоплюватися не слід – це тимчасове й дуже короткочасне лікування. Скажімо, на курортах Моршина люди теж п’ють воду, але чи звертали ви увагу, що там посуд з такими довгими носиками? Це щоб ця вода не контактувала із зубами, бо вона розчиняє емаль. Раніше лікувальні води не продавалися в магазинах – їх можна було придбати виключно в аптеці, і це було правильно. Приміром, у «Лужанській» і «Поляні квасовій» – великий вміст бору, а цей елемент небезпечний для чоловіків.
– І наостанок. Сьогодні – Водохреще, вважається, що під час цього свята вся вода без винятку, навіть у водопроводі, має цілющі властивості. Це справді так чи там є якийсь секрет?
– Та секретів – жодних. Така нібито магічна дія хрещенської води спирається всього-на-всього на віру людини в Бога. Ми таку воду досліджували – і жодних змін у цей день не помітили. Хіба що її властивості дещо змінюються залежно від сонячної активності – через три дні після спалаху, коли нейтронні потоки досягають Землі, але це – зовсім інші речі.

Валерія КАЛИНОВСЬКА

 

Обережно: вода у пляшці!
Щоб з’ясувати, яку ж воду насправді п’ють українці, фахівці Інституту колоїдної хімії і хімії води впродовж трьох років досліджували понад півсотні марок води. У результаті картина вималювалася не найкраща, тож ми наводимо їх найголовніші висновки.
Отже, починаючи з 2008 року за цито- та генотоксичними показниками оцінювали якість 53 фасованих вод – шукали мікроядра та подвійні ядра у клітинах, котрих у нормі бути не повинно. Зведена табличка, яку отримали вчені, має 4 кольорові зони: синю, куди потрапили безпечні води, зелену – це умовно небезпечна зона, жовту – небезпечна і червону – дуже небезпечна. Як це не прикро, але зона синього кольору просто мізерна – туди потрапили тільки дві марки води: артезіанська і моршинська. У зеленій опинилися три марки: «Семейная», «Старий Миргород» і «Bonaqua».
Жовта зона включає в себе 10 марок фасованої води: «Малятко», «Воду питну», «Архыз», «Ватерхолл-селен», «Акваминерале», «Ватерхолл», «Рокадовську», «Ордану», «Bebivita» та «Vitell». А ось решта фасованих вод, відібраних дослідниками, опинилися у червоній, найбільш небезпечній для здоров’я зоні. Серед них такі відомі всім марки, як «Софія київська», «Знам’янівська», «Святе джерело», «Вода питна дитяча», «Каліпсо», «Пилигрим», «Карпатська джерельна», «Прозора» та багато інших.
Фахівці Інституту колоїдної хімії та хімії води, звісно, перевірили і звичайну водопровідну воду. За своєю токсичністю вона посіла найбільш «почесне» місце у червоній зоні – усі живі тест-організми, які були поміщені вченими в цю воду, загинули практично відразу. В тому, що ситуація з питною водою в Україні, і зокрема на Київщині, за останні 5 років сильно погіршилась, переконані й екологи. «По-перше, це через те, – вважає голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко, – що на території нашої країни дуже неякісні поверхневі джерела, з котрих беруть воду для водопостачання населення. І друге – у нас давно застарілі (й морально, і фізично) системи водозабору та водопостачання, які є додатковим джерелом бактеріологічного забруднення. І третій важливий чинник – застарілі очисні споруди й технології очистки. При цьому надзвичайно складна ситуація у сільській місцевості, де часто взагалі немає водопроводу, де відсутня каналізація й очисні споруди, де сильно піднявся рівень ґрунтових вод, які забруднюються поверхневими джерелами». На думку Тетяни Валентинівни, поки в країні не буде створена ефективна державна політика якості питної води, населення вимиратиме в тому числі й від того, що змушене пити неякісну воду. Зважаючи на те, що влада про якість води, яку ми п’ємо, думає в останню чергу або взагалі не думає, втішатися нині нічим.

Варто знати:
• хлор, який використовується для знезараження води, взаємодіючи з нею, створює багато патогенних речовин, здатних спровокувати канцерогенні утворення: на наступних етапах очистки води позбутися цих з’єднань неможливо;
• срібна вода, котра може зберігатися роками (завдяки тому, що срібло чудово виконує функцію дезінфекції), насправді технічна й для пиття чи вживання у їжу не годиться;
• йодована вода (у природних умовах такої води не існує), яку інколи рекомендують вживати, аби підтримати щитовидну залозу, також небезпечна для здоров’я людини: йод, як і хлор, взаємодіючи з водою, утворює токсичні для живих організмів йодорганічні сполуки. Єдиний спосіб забезпечити організм потрібним йому йодом – з йодованою сіллю;
• тала вода, котру радять використовувати для пиття й навіть лікування народні цілителі, повністю знесолена, й тому вона не може бути питною, що необхідна для нормальної життєдіяльності живого організму;
• якщо термін зберігання навіть відносно хороших бутильованих вод – понад 1 місяць, вода перетворюється на токсичну для організму рідину: причина – полімерна тара, з котрої завжди вимиваються токсичні речовини, а справжніх харчових полімерів у світі не створили й досі;
• якщо на етикетці вказано, що вода – тривалого зберігання, можна бути впевненим, що там обов’язково наявні антибіотики, які виконують роль консервантів, а бездоганних для здоров’я консервантів не існує;
• до складу будь-якої газованої води входить вуглекислий газ, котрий виконує роль консерванту, а назвати його нешкідливим для здоров’я людини не можна. Тому це – не питна, а вода для тамування спраги: ковток газованої води відразу сильно не зашкодить, але пити її систематично, й особливо дітям, не можна;
• якщо вода має власний смак, то він чимось зумовлений, але не завжди хороший смак є ознакою хорошої води;
• якщо на етикетці говориться, що вода – кондиційована, це означає, що до отриманої за допомогою технології зворотного осмосу дистильованої води додають солі (така вода штучна й може бути токсичною, для здоров’я людини шкідлива).

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->