Маловідома Київщина

27 лютого Київщина відзначає 80-ліття

80 років тому, 27 лютого 1932 року, на карті України з’явилося нове адміністративно-територіальне утворення – Київська область. Таким чином було відновлено історичну справедливість. Адже ще за царського режиму на цих землях існувала Київська губернія. Та й само поняття «Київщина» в історико-географічному сенсі набагато ширше, ніж територія сучасної області. Свого часу до складу Київської губернії входили землі сучасних Вінницької, Житомирської, Кіровоградської, Полтавської та Чернігівської областей, а також уся Черкаська область.

Відразу після приходу до влади більшовики поклали початок змінам на карті країни. Вже 27 січня 1918 року Рада Народних Комісарів РРФСР видала Декрет «Про порядок зміни меж губернських, повітових та інших», яким віднесла ці питання до компетенції місцевих рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. А вже за рік на карті України з’являються перші зміни: у червні 1919 року після розукрупнення Радомишльського повіту утворюється Чорнобильський повіт. Ще за місяць центр Васильківського повіту переноситься з Василькова до Білої Церкви. При цьому саме містечко відноситься до категорії міст, а повіт перейменовується на Білоцерківський. Далі почали оперувати цілими губерніями. 15 серпня 1920 року Декретом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) утворено Кременчуцьку губернію, якій віддали відшматовані від Київської Черкаський і Чигиринський повіти. Втім, ненадовго, бо вже в жовтні 1922 р. Кременчуцьку губернію ліквідовують, а відірвані повіти знову повертаються назад. Ще раніше до складу Київської губернії передають Переяславський повіт Полтавської губернії. У підсумку Київська губернія мала у своєму складі 14 повітів: Білоцерківський, Бердичівський, Звенигородський, Канівський, Київський, Липовецький, Переяславський, Радомишльський, Сквирський, Таращанський, Уманський, Чорнобильський, Черкаський та Чигиринський.
Навесні 1923 року в Україні розпочинається нова адміністративно-територіальна реформа. Перед реформаторами стоїть завдання зменшити кількість адміністративно-територіальних одиниць, скоротити і спростити радянський апарат, який розростався буквально на очах. Виходить постанова ВУЦВК від 7 березня 1923 року «Про адміністративно-територіальний поділ Київщини», яка замість 14 повітів Київської губернії створює 7 округів, а 247 волостей замінює 111 районами. У складі Білоцерківського та Київського округів було по 20 районів, Бердичівського – 13, Корсунського – 18, Малинського – 10, Уманського та Черкаського – по 15. Дуже скоро новий адміністративно-територіальний поділ поширили на всю країну.
Але самі законодавці визнали таку конструкцію доволі громіздкою і одним махом відправили губернії на полиці історії. З ліквідацією губерній (постанова ВУЦВК від 3 червня 1925 року) завершився перехід від чотириступеневої (центр – губернія – повіт – волость) до триступеневої (центр – округ – район) моделі адміністративно-територіального устрою. У результаті вся територія Української РСР, за винятком Молдавської АРСР, яка на той час входила до неї, була поділена на 41 округ. До Київського округу увійшли 25 районів:
Баришівський, Бишівський, Бориспільський, Бородянський, Броварський, Брусилівський, Будаївський, Васильківський, Великодимерський, Германівський, Гостомельський, Димерський, Жукинський, Іванківський, Кагарлицький, Лехнівський, Макарівський, Новошепелицький, Обухівський, Переяславський, Ржищівський, Рогозівський, Розважівський, Хабнівський та Чорнобильський.
На початку серпня 1930 року ВУЦВК видав постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему управління», і вже з 15 вересня 1930 року Київський округ, як і решта, був ліквідований. Майже півтора року райони були залежними тільки від центру. Однак уже невдовзі нагорі гостро відчули недоліки нової схеми, головний з яких – віддаленість центральної влади від районів. І вирішили повернутися до старої моделі, лише з новими назвами адміністративних одиниць: область, район. 9 лютого 1932 року четверта сесія ВУЦВК 12-го скликання прийняла постанову «Про утворення обласних виконавчих комітетів на території УРСР», згідно з якою й були утворені 5 областей. До Київської області, день народження якої випав на 27 лютого 1932 року, увійшло 100 адміністративно-територіальних одиниць: 98 районів і 2 міськради (Київська та Житомирська), підпорядкованих безпосередньо області.
Але вже 15 жовтня 1932 року постановою  ВУЦВК «Про утворення Чернігівської області» від Київської області відтяли більше половини адміністративних одиниць. Хоч, правду кажучи, територіальні втрати регіону тоді частково компенсували, передавши 7 районів зі складу Вінницької області. 4 квітня 1937 р. Президія ЦВК УРСР утворила два райони: Броварський і Київський (Святошинський), до складу яких увійшли сільські і селищні ради, що входили раніше до приміської зони Київської міської ради.
У вересні 1937 року ЦВК СРСР видає постанову «Про поділ Харківської області на Харківську і Полтавську, Київської – на Київську і Житомирську, Вінницької – на Вінницьку і Кам’янець-Подільську і Одеської – на Одеську і Миколаївську області», відповідно до якої зі складу Київської області до Вінницької передаються 4 райони, Житомирської – 28 районів і одна міськрада, Полтавської області – 4 райони. А 10 січня 1939 року побачив світ Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про утворення Сумської, Кіровоградської і Запорізької областей у складі Української РСР», за яким до складу Кіровоградської області віддали 5 районів Київської області. Після цього у складі Київщини залишилося 58 районів і одне міське поселення, що не входило до складу районів, республіканський центр – місто Київ.
Останніх територіальних втрат Київщина зазнала 7 січня 1954 року, коли Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про утворення в складі Української РСР Черкаської області» Київська область була розділена на Київську і Черкаську. До складу останньої тоді увійшли 20 районів Київської області. Цікаво, що напередодні – 6 січня 1954 року – до Київської області зі складу Полтавської передали Згурівський (проіснував до грудня 1962 року, відновлений у 1986 році, після аварії на ЧАЕС, як район для переселенців) і Яготинський райони. Зміни відбувалися й у межах Київської області: змінювалися території і назви районів, підпорядкування міст. Наприклад, Київський (Святошинський) район став Києво-Святошинським лише в 1944 році, Миронівський – у 1948–1962 роках носив назву Старченківський (на честь заступника голови Ради Міністрів Української РСР В. Ф. Старченка). Напередодні 40-річчя Жовтня, у листопаді 1957 року, Кагановицький район і його районний центр – селище міського типу Кагановичі Перші – було перейменовано, відповідно, на Поліський район та селище міського типу Поліське (припинив існування після Чорнобильської катастрофи – 16 листопада Іванківський та Чорнобильський райони об’єднали в один Іванківський район з центром у селищі міського типу Іванків).
Варто також відзначити Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Української РСР» від 30 грудня 1962 року, коли на території Київської області враз ліквідували 19 районів. Відновили справедливість 4 січня 1965 р., коли та ж Президія видала новий Указ про розукрупнення районів. Один з наймолодших районів на карті області – Вишгородський, створений Указом Президії Верховної Ради УРСР 12 квітня 1973 року.
Остання помітна зміна в адміністративно-територіальному поділі Київщини датується 10 липня 2010 року, коли Верховна Рада України проголосувала за надання Обухову статусу міста обласного значення.

Інф. ВК

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->