У нас на районі

 

Надії на те, що мене почують, дуже мало
Він стояв обвішаний плакатами на двадцятиградусному морозі біля входу до Київської обласної державної адміністрації. Мимо проходили заклопотані чиновники. Схоже, їм було абсолютно байдуже до цього вже немолодого, але все ще досить кремезного чоловіка, який приніс свою образу до владного білого дому в надії, що хоч тут його захочуть почути. 
Що ж змусило його в лютий мороз стояти перед КОДА з плакатами і хто він?
– Я – мешканець Бородянки Микола Маркович Маренич, – розповів чоловік кореспонденту «Вістей Київщини». – А прийшов до адміністрації тому, що ось уже кілька років не можу реалізувати своє законне право на отримання земельної ділянки для ведення селянського господарства. Дві вищі освіти, в тому числі агрономічну, я маю, а також досвід роботи на землі. У нас з дружиною по 900 з невеликим лишком гривень пенсії, з яких більше половини йде на ліки, та ще ж і комунальні послуги треба сплачувати. Чи можна прожити у четвертій зоні, до якої віднесена наша Бородянка, на такі статки? Жінка – інвалід, то їй доплачують якихось 26 чи 30 гривень, а мені – жодних доплат. У мене в сім’ї 10 чоловік. Нам з жінкою по 74 роки. Маємо двох зятів, двох дочок і четверо внуків. Один ще старшокласник, а 3 – студенти. Треба ж годувати всіх. 
Мене давно обурювала страшенна несправедливість і величезна прірва, у яку загнала влада нашу державу і наш народ: розікрали всю економіку, пограбували всіх людей, а тепер добралися вже до землі. Я вирішив узяти земельну ділянку для фермерства, щоб прогодувати свою родину з 10 чоловік і забезпечити їй якесь майбутнє. Бо ви ж бачите, у людей немає ніякої впевненості у завтрашньому дні: ні нормальної зарплати, нічого. Десь у кінці 2009 року написав заяву до Бородянської районної адміністрації. Але мені відповіли, що вільної землі немає. І тут мені до рук потрапляє розпорядження Бородянської РДА про надання дозволу громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність по 2 гектари землі кожному в межах села Дружня для ведення особистого селянського господарства. У списку 100 чоловік. Із них близько 60 відсотків – жителі Києва, а решта – з інших областей. Із самої Бородянки чи навіть з Бородянського району – жодної людини. Їм не потрібен був свідок. Один працівник районної адміністрації мені сказав, що ця земля була призначена в одні руки. 
Я написав заяву до Генеральної прокуратури, Президенту і в цілий ряд інших інстанцій. Одержую відповідь за підписом виконуючого обов’язки голови РДА Юхимка (він зараз заступник голови), що ця земля виділена «...в межах норм безоплатної приватизації і не суперечить вимогам законодавства». Але ж я не зупиняюсь, продовжую далі писати. Одержав десятки відповідей. Мені казали, що землі немає. Але коли я написав запит до Держкомзему, то виявилося, що тільки по двох сільських радах по смт Бородянці і селу Дружні (ці населені пункти майже зливаються, тож я просив виділити або там, або там), є півтори тисячі гектарів неприватизованої землі! Але половина Дружнянської землі вже була вкрадена. Ось друга відповідь Юхимка, який знову пише: «Бородянська районна державна адміністрація, розглянувши Ваше звернення, щодо виділення земельних ділянок громадянам у с. Дружня Бородянського району, повідомляє, що відповідно до ст. 33 Земельного кодексу України громадяни України можуть мати на праві власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства та згідно ст. 121 Земельного кодексу України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у розмірі не більше 2,0 га. Враховуючи вищенаведене, надання громадянам земельних ділянок у Бородянському районі для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації не суперечить вимогам законодавства». Але через 3 дні я одержую відповідь за підписом заступника прокурора області О. Рички: «…За результатами перевірки законності вказаних розпоряджень, прокуратурою Бородянського району 01.02.11 їх опротестовано. Протести перебувають на розгляді. Крім того, прокуратурою району 03.12.10 опротестовано висновки управління Держкомзему у Бородянському районі про погодження місця розташування вищевказаних земельних ділянок, які 15.12.10 задоволені».
Ця відповідь мене не влаштувала, тому що прокурор не вказав, у чиїй же власності опинилася спірна земля. Поїхав на прийом до заступника прокурора і кажу: ви мені дайте відповідь, щоб я знав, де та земля ділася? Він цілий місяць розводив тяганину, але вже дав відповідь таку, що за результатами перевірки законності розпоряджень на даний час зазначені ділянки перебувають у державній власності. 
Тим часом Дружнянська сільрада розробила генеральний план розвитку села. Але облрада дуже довго тягнула із його затвердженням. Обласну сесію два рази переносили лише для того, щоб узаконити оті розпорядження про виділення 100 земельних ділянок. На сьогодні вони таки видали сільраді довідку 6-зем. Рішення сесії набрало чинності, проект затверджено і вже ці 200 спірних гектарів повернулися до меж села. Але ще близько 2000 вкрадених гектарів – ні. Я запитував у Держкомземі, чому повернули 200, а 2000 – ні? А мені працівниця й каже: «У нас документів нема, ми маємо право не перевіряти». Тобто вони із землі зробили таємницю, ви не довідаєтеся, кому належить який шматочок землі. Тому що ця земля належить їм. На тому все й закінчилось. 
Після того я ще безліч разів звертався щодо виділення землі. Десятки заяв написав. І щоразу мені обіцяли. Бо не мають підстав відмовити. Кажуть: «Напиши заяву». Я написав. Проходить 2–3 місяці, знов: «Напиши заяву». А попередня вже пішла в архів. Відповіді на деякі є. Не відмовляють, а радять куди треба звернутися. Останню заяву датовано 3 грудня 2011 року. Минуло 2,5 місяця, і ніякої реакції. Але усних відповідей таких ласкавих наслухався! 
До речі, про законність моїх прохань свідчить ще й ось така деталь. Попередній голова адміністрації Олександр Шевченко не витримав і навіть видав розпорядження про дозвіл оформляти документи. Але розпорядження спеціально написане неправильно, так, що по ньому не можна оформити землю.  
Ось тому я й вимушений пікетувати обласну адміністрацію. Але, відверто кажучи, надії на те, що мене почують, дуже мало. 
Антон Шульга

Надії на те, що мене почують, дуже мало

 

Він стояв обвішаний плакатами на двадцятиградусному морозі біля входу до Київської обласної державної адміністрації. Мимо проходили заклопотані чиновники. Схоже, їм було абсолютно байдуже до цього вже немолодого, але все ще досить кремезного чоловіка, який приніс свою образу до владного білого дому в надії, що хоч тут його захочуть почути. 

Що ж змусило його в лютий мороз стояти перед КОДА з плакатами і хто він?

– Я – мешканець Бородянки Микола Маркович Маренич, – розповів чоловік кореспонденту «Вістей Київщини». – А прийшов до адміністрації тому, що ось уже кілька років не можу реалізувати своє законне право на отримання земельної ділянки для ведення селянського господарства. Дві вищі освіти, в тому числі агрономічну, я маю, а також досвід роботи на землі. У нас з дружиною по 900 з невеликим лишком гривень пенсії, з яких більше половини йде на ліки, та ще ж і комунальні послуги треба сплачувати. Чи можна прожити у четвертій зоні, до якої віднесена наша Бородянка, на такі статки? Жінка – інвалід, то їй доплачують якихось 26 чи 30 гривень, а мені – жодних доплат. У мене в сім’ї 10 чоловік. Нам з жінкою по 74 роки. Маємо двох зятів, двох дочок і четверо внуків. Один ще старшокласник, а 3 – студенти. Треба ж годувати всіх. 

Мене давно обурювала страшенна несправедливість і величезна прірва, у яку загнала влада нашу державу і наш народ: розікрали всю економіку, пограбували всіх людей, а тепер добралися вже до землі. Я вирішив узяти земельну ділянку для фермерства, щоб прогодувати свою родину з 10 чоловік і забезпечити їй якесь майбутнє. Бо ви ж бачите, у людей немає ніякої впевненості у завтрашньому дні: ні нормальної зарплати, нічого. Десь у кінці 2009 року написав заяву до Бородянської районної адміністрації. Але мені відповіли, що вільної землі немає. І тут мені до рук потрапляє розпорядження Бородянської РДА про надання дозволу громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність по 2 гектари землі кожному в межах села Дружня для ведення особистого селянського господарства. У списку 100 чоловік. Із них близько 60 відсотків – жителі Києва, а решта – з інших областей. Із самої Бородянки чи навіть з Бородянського району – жодної людини. Їм не потрібен був свідок. Один працівник районної адміністрації мені сказав, що ця земля була призначена в одні руки. 

Я написав заяву до Генеральної прокуратури, Президенту і в цілий ряд інших інстанцій. Одержую відповідь за підписом виконуючого обов’язки голови РДА Юхимка (він зараз заступник голови), що ця земля виділена «...в межах норм безоплатної приватизації і не суперечить вимогам законодавства». Але ж я не зупиняюсь, продовжую далі писати. Одержав десятки відповідей. Мені казали, що землі немає. Але коли я написав запит до Держкомзему, то виявилося, що тільки по двох сільських радах по смт Бородянці і селу Дружні (ці населені пункти майже зливаються, тож я просив виділити або там, або там), є півтори тисячі гектарів неприватизованої землі! Але половина Дружнянської землі вже була вкрадена. Ось друга відповідь Юхимка, який знову пише: «Бородянська районна державна адміністрація, розглянувши Ваше звернення, щодо виділення земельних ділянок громадянам у с. Дружня Бородянського району, повідомляє, що відповідно до ст. 33 Земельного кодексу України громадяни України можуть мати на праві власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства та згідно ст. 121 Земельного кодексу України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у розмірі не більше 2,0 га. Враховуючи вищенаведене, надання громадянам земельних ділянок у Бородянському районі для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації не суперечить вимогам законодавства». Але через 3 дні я одержую відповідь за підписом заступника прокурора області О. Рички: «…За результатами перевірки законності вказаних розпоряджень, прокуратурою Бородянського району 01.02.11 їх опротестовано. Протести перебувають на розгляді. Крім того, прокуратурою району 03.12.10 опротестовано висновки управління Держкомзему у Бородянському районі про погодження місця розташування вищевказаних земельних ділянок, які 15.12.10 задоволені».

Ця відповідь мене не влаштувала, тому що прокурор не вказав, у чиїй же власності опинилася спірна земля. Поїхав на прийом до заступника прокурора і кажу: ви мені дайте відповідь, щоб я знав, де та земля ділася? Він цілий місяць розводив тяганину, але вже дав відповідь таку, що за результатами перевірки законності розпоряджень на даний час зазначені ділянки перебувають у державній власності. 

Тим часом Дружнянська сільрада розробила генеральний план розвитку села. Але облрада дуже довго тягнула із його затвердженням. Обласну сесію два рази переносили лише для того, щоб узаконити оті розпорядження про виділення 100 земельних ділянок. На сьогодні вони таки видали сільраді довідку 6-зем. Рішення сесії набрало чинності, проект затверджено і вже ці 200 спірних гектарів повернулися до меж села. Але ще близько 2000 вкрадених гектарів – ні. Я запитував у Держкомземі, чому повернули 200, а 2000 – ні? А мені працівниця й каже: «У нас документів нема, ми маємо право не перевіряти». Тобто вони із землі зробили таємницю, ви не довідаєтеся, кому належить який шматочок землі. Тому що ця земля належить їм. На тому все й закінчилось. 

Після того я ще безліч разів звертався щодо виділення землі. Десятки заяв написав. І щоразу мені обіцяли. Бо не мають підстав відмовити. Кажуть: «Напиши заяву». Я написав. Проходить 2–3 місяці, знов: «Напиши заяву». А попередня вже пішла в архів. Відповіді на деякі є. Не відмовляють, а радять куди треба звернутися. Останню заяву датовано 3 грудня 2011 року. Минуло 2,5 місяця, і ніякої реакції. Але усних відповідей таких ласкавих наслухався! 

До речі, про законність моїх прохань свідчить ще й ось така деталь. Попередній голова адміністрації Олександр Шевченко не витримав і навіть видав розпорядження про дозвіл оформляти документи. Але розпорядження спеціально написане неправильно, так, що по ньому не можна оформити землю.  

Ось тому я й вимушений пікетувати обласну адміністрацію. Але, відверто кажучи, надії на те, що мене почують, дуже мало. 

 

Антон Шульга

 

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->