У нас на районі

 

Досі Зелений Бір отруювали птахофабрика і переповнені очисні споруди, тепер ситуацію хочуть «покращити» за рахунок хімзаводу
Жителі приміського селища у Васильківському районі стурбовані й губляться в здогадках. Поблизу населеного пункту хочуть побудувати підприємство з випуску сучасних будівельних матеріалів, для виробництва яких застосовуватимуться й хімічні компоненти. Наскільки майбутнє виробництво буде екологічно чистим, які гарантії того, що воно не забруднюватиме довкілля, врешті-решт, що селище матиме від його присутності на території громади, місцевим мешканцям невідомо. І це викликає у них закономірну тривогу та занепокоєння. Місцева ж влада на цю тему з людьми говорити, схоже, не має бажання. Таке враження склалося від спілкування з людьми, занепокоєними не тільки долею Зеленого Бору, а й своїм майбутнім у центрі селища.
Мальовниче селище Зелений Бір, що під Києвом, щоб там не говорили, а своїм народженням зобов’язане сусідній Васильківській птахофабриці. Майже 50 років воно носило її назву, і тільки на початку нинішнього тисячоліття офіційно стало Зеленим Бором. Місця тут і справді чудові. Є школа і дитсадок, кілька багатоповерхівок, та все ж переважає приватний сектор. Та це зовнішнє благополуччя виявилося оманливим.
Чутки про будівництво якогось заводу під боком у селища ходять уже не перший рік. Конкретності ж щодо його профілю та спеціалізації немає. І Євген Червенко взявся з’ясувати істину.
Коли він запросив інформацію у представників фірми щодо майбутнього виробництва та його технічних характеристик, то йому довелося запастися терпінням, до того ж і надана інформація виявилася неповною. Молодого чоловіка цікавили технологічні схеми виробництва із зазначенням видів операцій (сухих чи вологих), а у випадку наявності останніх – звідки буде братися вода для виробничих потреб. Та з отриманої довідки він так і не знайшов відповідей на ці запитання.
Автори переконують, що технологічний цикл на підприємстві буде замкнутим, і при цьому зазначають, що за добу споживатиметься до 280 куб. м води. Звідки вона буде братися, невідомо. На це запитання у представників фірми поки що відповіді нема.
– Якщо вони планують виходити із ситуації тим, що пробурять свою свердловину (не виключено, що наші свердловини при цьому зміліють), то нас такий варіант не влаштовує. У нас і так серйозні проблеми із житлово-комунальним господарством: ЖЕКу хронічно не вистачає коштів на його обслуговування, – підсумовує Євген Червенко.
Найбільше ж його насторожує те, що в майбутньому виробництві використовуватимуться шкідливі хімічні речовини як у сухому, так і рідкому вигляді (поліефіркарбоксилати, солі натрію, ін.).
І це не просто здогадки чи нічим не підкріплені припущення, а висновок фахівця. Євген працює на кафедрі будівельних матеріалів Національного університету будівництва і архітектури. А ще він – депутат Крушинської сільської ради (від партії «Фронт змін»), до складу якої територіально входить Зелений Бір.
– Залізний хутір, де я живу, хоча й знаходиться далеченько звідси, проте мені не байдуже, що за об’єкт з’явиться на території сільської ради, – зауважує співрозмовник.
Кажуть, що за земельну ділянку у майже 3 га фірма заплатила астрономічну суму. Та хто б сумнівався – за 30 кілометрів Київ, до того ж і місцевість живописна. Земля тут і справді золота й... облюбована можновладцями. Від Зеленого Бору до сусідньої Крушинки тягнуться дачі, у тому числі й депутатські, а ще тут будуються котеджні містечка.
Питання про погодження висновку щодо переведення меліорованої землі площею 3 га до складу немеліорованих угідь у селищі Зелений Бір (вул. Радянська, 1-б) у межах Крушинської сільської ради, яка знаходиться у приватній власності ТОВ «СІКА нерухомість», розглядалося на сесії Васильківської райради. Однак депутати рішення з цього питання так і не прийняли, порекомендувавши керівництву ТОВ «звернутися до Крушинського сільського голови щодо проведення загальних зборів села для обговорення даного питання та прийняття відповідного рішення з подальшим розглядом його на сесії районної ради».
На зважене рішення депутатів вплинув виступ на сесії Євгена, який повідомив, що ТОВ «СІКА нерухомість» спеціалізується й на виготовленні домішок для будівельних матеріалів і що таке підприємство, зважаючи на характер виробництва, може нести загрози довкіллю. Тому поспіхом, до з’ясування всіх нюансів, це питання не можна вирішувати, попередив він колег.
Яким чином ділянка землі біля селища опинилася у приватних руках, коли законом продаж землі сільськогосподарського призначення в Україні досі заборонено (мораторій на продаж сільгоспземлі ВР востаннє продовжила до 1 січня 2013 року) – запитання до правоохоронних органів. 
– Можливо, власники купили у когось пай, – припускає Євген Червенко, – але на підставі чого сільрада виділила цю землю, залишається поки що невідомим, але ми обов’язково докопаємося й до цього, – запевняє депутат.
Згідно ж з інформацією, якою він володіє, з представниками фірми повелися не дуже чесно – не всю правду розповіли про походження та призначення землі. Через те після її придбання й стали виникати обмеження на її користування. Представники фірми у відповідь лише розводять руками – вони нібито тут ні при чому, їх буцімто ввели в оману. І твердять, що їхня фірма будує свою господарську діяльність винятково у межах законодавства і без будь-яких хабарів. Та чи можливо це у нашій країні?
Добре, що люди нарешті проснулися, усвідомили серйозність ситуації й готові домагатися правди. 
– Найменшою мірою дивно те, що керівництво доленосне для нас питання вирішує без участі громади села. І це породжує не тільки усілякі там домисли, а й острах та справедливе обурення місцевих мешканців. Тим більше що райрада порекомендувала провести сход села для вивчення громадської думки щодо сумнівного будівництва. Цього зроблено не було, бо нас тут не вважають за людей. Якщо десь ще якісь залишки демократії в місцевому самоврядуванні ще й збереглися, то тільки не в нас – ми тут, на своїй землі, ніхто.
Все ж ми доб’ємося проведення сходу, якщо виконком із сільським головою не хочуть цього, ми самі його організуємо та проведемо, запросимо їх та представників фірми. І хай самі селяни голосуванням визначаються: бути чи ні поряд із селищем підприємству з випуску будівельних матеріалів, де використовуватимуться й хімічні компоненти. Наявність останніх нас не просто так насторожує. Справа в тому, що Зелений Бір уже оточений з двох боків «проблемними» об’єктами – із західного боку поблизу селища знаходиться Васильківська птахофабрика. У спекотну погоду від такого сусідства мешканці задихаються. Зі східного боку до села (приблизно за 300 метрів від першої хати) підступають очисні споруди. Вони настільки вже зносилися, що не справляються з навантаженням. Іншими словами, не всі шкідливі речовини та домішки переробляють і частина з них потрапляє у повітря та воду – і в кінцевому підсумку досягають й Зеленого Бору.
Якщо ж ще й з північного боку селища виросте ще один промисловий монстр (та, не дай Боже, зі шкідливими технологіями!), Зелений Бір опиниться в епіцентрі всього цього негативу. У цей ризикований трикутник потраплять й дитсадок та школа.
Місцевій владі про нас думати ніколи, вона вирішує свої питання. Та ми своє слово неодмінно скажемо.
– Боляче за те, як з нами, жителями Зеленого Бору, обходяться. Попередній сільський голова (царство йому небесне) не радився та не дослухався думок односельців. А якщо він не спілкувався щоденно з людьми, бо не вважав це за потрібне, то гріш ціна такому сільському голові. Та й легітимність рішень виконкому щонайменше викликає сумніви.
На посаду прийшов новий керівник, та нічого не змінилося. Оточивши себе відданими людьми з числа членів виконкому, він проводить таку ж політику, як і попередник. 
Підтвердженням цьому є слова однієї депутатки, що недавно приїжджала до нас. У кінці зустрічі на неї посипалося стільки запитань від людей, що вона не могла стримати свого здивування. «Мабуть, місцеві керівники з вами мало спілкуються?» – запитала гостя. Зал у відповідь промовчав. Та зовсім не спілкується! Оце найбільше обурює. Що це за влада, якій ми надали повноваження, як вона може відстоювати інтереси місцевої громади, коли не знає і не хоче знати, чим живуть люди, що їх хвилює? 
Чутки про будівництво нового підприємства ми сприймаємо з острахом не просто цілком усвідомлено. Бо вже маємо гіркий досвід. Нам достатньо й однієї «костопаловки» – це коли з птахофабрики зазвичай вечорами тягне такий сморід, що неможливо дихати.
Якщо нам втулять ще й завод зі шкідливими речовинами, тоді вже точно Зелений Бір перетвориться на зону біди і впору буде змінювати його назву. Не думаю, що на це погодиться жоден із мешканців селища.
Шляхом місцевого референдуму треба визначитися з цього приводу. Саме думка місцевої громади у вирішенні актуальних питань є визначальною в самоврядуванні всіх цивілізованих країн. Це загальносвітова практика. А у нас влада потрібне для себе питання, як завжди, намагається вирішити через коліно.
Іван ГОНЧАРУК

Досі Зелений Бір отруювали птахофабрика і переповнені очисні споруди, тепер ситуацію хочуть «покращити» за рахунок хімзаводу

Жителі приміського селища у Васильківському районі стурбовані й губляться в здогадках. Поблизу населеного пункту хочуть побудувати підприємство з випуску сучасних будівельних матеріалів, для виробництва яких застосовуватимуться й хімічні компоненти. Наскільки майбутнє виробництво буде екологічно чистим, які гарантії того, що воно не забруднюватиме довкілля, врешті-решт, що селище матиме від його присутності на території громади, місцевим мешканцям невідомо. І це викликає у них закономірну тривогу та занепокоєння. Місцева ж влада на цю тему з людьми говорити, схоже, не має бажання. Таке враження склалося від спілкування з людьми, занепокоєними не тільки долею Зеленого Бору, а й своїм майбутнім у центрі селища.

 

Мальовниче селище Зелений Бір, що під Києвом, щоб там не говорили, а своїм народженням зобов’язане сусідній Васильківській птахофабриці. Майже 50 років воно носило її назву, і тільки на початку нинішнього тисячоліття офіційно стало Зеленим Бором. Місця тут і справді чудові. Є школа і дитсадок, кілька багатоповерхівок, та все ж переважає приватний сектор. Та це зовнішнє благополуччя виявилося оманливим.

Чутки про будівництво якогось заводу під боком у селища ходять уже не перший рік. Конкретності ж щодо його профілю та спеціалізації немає. І Євген Червенко взявся з’ясувати істину.

Коли він запросив інформацію у представників фірми щодо майбутнього виробництва та його технічних характеристик, то йому довелося запастися терпінням, до того ж і надана інформація виявилася неповною. Молодого чоловіка цікавили технологічні схеми виробництва із зазначенням видів операцій (сухих чи вологих), а у випадку наявності останніх – звідки буде братися вода для виробничих потреб. Та з отриманої довідки він так і не знайшов відповідей на ці запитання.

Автори переконують, що технологічний цикл на підприємстві буде замкнутим, і при цьому зазначають, що за добу споживатиметься до 280 куб. м води. Звідки вона буде братися, невідомо. На це запитання у представників фірми поки що відповіді нема.

– Якщо вони планують виходити із ситуації тим, що пробурять свою свердловину (не виключено, що наші свердловини при цьому зміліють), то нас такий варіант не влаштовує. У нас і так серйозні проблеми із житлово-комунальним господарством: ЖЕКу хронічно не вистачає коштів на його обслуговування, – підсумовує Євген Червенко.

Найбільше ж його насторожує те, що в майбутньому виробництві використовуватимуться шкідливі хімічні речовини як у сухому, так і рідкому вигляді (поліефіркарбоксилати, солі натрію, ін.).

І це не просто здогадки чи нічим не підкріплені припущення, а висновок фахівця. Євген працює на кафедрі будівельних матеріалів Національного університету будівництва і архітектури. А ще він – депутат Крушинської сільської ради (від партії «Фронт змін»), до складу якої територіально входить Зелений Бір.

– Залізний хутір, де я живу, хоча й знаходиться далеченько звідси, проте мені не байдуже, що за об’єкт з’явиться на території сільської ради, – зауважує співрозмовник.

Кажуть, що за земельну ділянку у майже 3 га фірма заплатила астрономічну суму. Та хто б сумнівався – за 30 кілометрів Київ, до того ж і місцевість живописна. Земля тут і справді золота й... облюбована можновладцями. Від Зеленого Бору до сусідньої Крушинки тягнуться дачі, у тому числі й депутатські, а ще тут будуються котеджні містечка.

Питання про погодження висновку щодо переведення меліорованої землі площею 3 га до складу немеліорованих угідь у селищі Зелений Бір (вул. Радянська, 1-б) у межах Крушинської сільської ради, яка знаходиться у приватній власності ТОВ «СІКА нерухомість», розглядалося на сесії Васильківської райради. Однак депутати рішення з цього питання так і не прийняли, порекомендувавши керівництву ТОВ «звернутися до Крушинського сільського голови щодо проведення загальних зборів села для обговорення даного питання та прийняття відповідного рішення з подальшим розглядом його на сесії районної ради».

На зважене рішення депутатів вплинув виступ на сесії Євгена, який повідомив, що ТОВ «СІКА нерухомість» спеціалізується й на виготовленні домішок для будівельних матеріалів і що таке підприємство, зважаючи на характер виробництва, може нести загрози довкіллю. Тому поспіхом, до з’ясування всіх нюансів, це питання не можна вирішувати, попередив він колег.

Яким чином ділянка землі біля селища опинилася у приватних руках, коли законом продаж землі сільськогосподарського призначення в Україні досі заборонено (мораторій на продаж сільгоспземлі ВР востаннє продовжила до 1 січня 2013 року) – запитання до правоохоронних органів. 

– Можливо, власники купили у когось пай, – припускає Євген Червенко, – але на підставі чого сільрада виділила цю землю, залишається поки що невідомим, але ми обов’язково докопаємося й до цього, – запевняє депутат.

Згідно ж з інформацією, якою він володіє, з представниками фірми повелися не дуже чесно – не всю правду розповіли про походження та призначення землі. Через те після її придбання й стали виникати обмеження на її користування. Представники фірми у відповідь лише розводять руками – вони нібито тут ні при чому, їх буцімто ввели в оману. І твердять, що їхня фірма будує свою господарську діяльність винятково у межах законодавства і без будь-яких хабарів. Та чи можливо це у нашій країні?

Добре, що люди нарешті проснулися, усвідомили серйозність ситуації й готові домагатися правди. 

– Найменшою мірою дивно те, що керівництво доленосне для нас питання вирішує без участі громади села. І це породжує не тільки усілякі там домисли, а й острах та справедливе обурення місцевих мешканців. Тим більше що райрада порекомендувала провести сход села для вивчення громадської думки щодо сумнівного будівництва. Цього зроблено не було, бо нас тут не вважають за людей. Якщо десь ще якісь залишки демократії в місцевому самоврядуванні ще й збереглися, то тільки не в нас – ми тут, на своїй землі, ніхто.

Все ж ми доб’ємося проведення сходу, якщо виконком із сільським головою не хочуть цього, ми самі його організуємо та проведемо, запросимо їх та представників фірми. І хай самі селяни голосуванням визначаються: бути чи ні поряд із селищем підприємству з випуску будівельних матеріалів, де використовуватимуться й хімічні компоненти. Наявність останніх нас не просто так насторожує. Справа в тому, що Зелений Бір уже оточений з двох боків «проблемними» об’єктами – із західного боку поблизу селища знаходиться Васильківська птахофабрика. У спекотну погоду від такого сусідства мешканці задихаються. Зі східного боку до села (приблизно за 300 метрів від першої хати) підступають очисні споруди. Вони настільки вже зносилися, що не справляються з навантаженням. Іншими словами, не всі шкідливі речовини та домішки переробляють і частина з них потрапляє у повітря та воду – і в кінцевому підсумку досягають й Зеленого Бору.

Якщо ж ще й з північного боку селища виросте ще один промисловий монстр (та, не дай Боже, зі шкідливими технологіями!), Зелений Бір опиниться в епіцентрі всього цього негативу. У цей ризикований трикутник потраплять й дитсадок та школа.

Місцевій владі про нас думати ніколи, вона вирішує свої питання. Та ми своє слово неодмінно скажемо.

– Боляче за те, як з нами, жителями Зеленого Бору, обходяться. Попередній сільський голова (царство йому небесне) не радився та не дослухався думок односельців. А якщо він не спілкувався щоденно з людьми, бо не вважав це за потрібне, то гріш ціна такому сільському голові. Та й легітимність рішень виконкому щонайменше викликає сумніви.

На посаду прийшов новий керівник, та нічого не змінилося. Оточивши себе відданими людьми з числа членів виконкому, він проводить таку ж політику, як і попередник. 

Підтвердженням цьому є слова однієї депутатки, що недавно приїжджала до нас. У кінці зустрічі на неї посипалося стільки запитань від людей, що вона не могла стримати свого здивування. «Мабуть, місцеві керівники з вами мало спілкуються?» – запитала гостя. Зал у відповідь промовчав. Та зовсім не спілкується! Оце найбільше обурює. Що це за влада, якій ми надали повноваження, як вона може відстоювати інтереси місцевої громади, коли не знає і не хоче знати, чим живуть люди, що їх хвилює? 

Чутки про будівництво нового підприємства ми сприймаємо з острахом не просто цілком усвідомлено. Бо вже маємо гіркий досвід. Нам достатньо й однієї «костопаловки» – це коли з птахофабрики зазвичай вечорами тягне такий сморід, що неможливо дихати.

Якщо нам втулять ще й завод зі шкідливими речовинами, тоді вже точно Зелений Бір перетвориться на зону біди і впору буде змінювати його назву. Не думаю, що на це погодиться жоден із мешканців селища.

Шляхом місцевого референдуму треба визначитися з цього приводу. Саме думка місцевої громади у вирішенні актуальних питань є визначальною в самоврядуванні всіх цивілізованих країн. Це загальносвітова практика. А у нас влада потрібне для себе питання, як завжди, намагається вирішити через коліно.

 

Іван ГОНЧАРУК

 

Яндекс.Метрика
.Metrika counter -->